28-й фестиваль Kino na hranici і знову фільм «Пан Ніхто проти Путіна»
Місто Тєшин, поділене між Чехією і Польщею річкою, на п’ять днів перетворилося на одне велике кіномісто. Тут відбувся 28-й фестиваль Kino na hranici — подія, що об’єднує чеський, польський і словацький кінематограф. Цьогоріч глядачам представили близько 150 стрічок, частина яких торкнулася й української тематики.
Однією з помітних стрічок став чеський документальний фільм «Велика патріотична подорож» („Velký vlastenecký výlet“; інші варіанти перекладу — «Велика вітчизняна подорож» чи «Велика екскурсія для патріотів»), який уже виходив у прокат і зібрав широку аудиторію. На фестивалі він також викликав інтерес глядачів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
У центрі сюжету — троє громадян Чехії з проросійськими поглядами, яких везуть в Україну, щоб показати реалії війни та спростувати російську пропаганду. Вони відвідують Харків, який постійно перебуває під обстрілами, місця масових поховань в Ізюмі та інші міста, зруйновані війною. Однак побачене на власні очі не змінює їхніх переконань.
Тема війни в Україні частково присутня і у словацькій сатиричній драмі «Пара овець». Головний герой — словак Любош, прихильник конспірологічних теорій, який будь-яку подію використовує для поширення своєї «правди» — на його думку, прихованої ліберальною пропагандою. Він пояснює свої невдачі «змовами» різних сил і звинувачує всіх навколо, зокрема й українців, у тому, що немає ні роботи, ні грошей, ні поваги.
Але Kino na hranici — це не лише кінопокази. Фестиваль доповнює музична програма з концертами та DJ-сетами, літературна частина, а також читання для дітей. І, звісно, спілкування з кінозірками, режисерами та продюсерами.
До двох Тєшинів — чеського (Český Těšín) і польського (Cieszyn) — приїхали відомі постаті чеського та словацького кіно, зокрема Іва Янжурова, Їржі Мадл, Анна Полівкова, Юдіт Пехачек, Зузана Маурері та Йозеф Троян.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Велику аудиторію зібрала й зустріч з оскароносним автором документального фільму «Пан Ніхто проти Путіна» Павлом Таланкіним, стрічка якого створена з участю чеських продюсерів. У фільмі показано вплив воєнної пропаганди на російських школярів від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Таланкін працював учителем у школі невеликого міста Карабаш і документував, як пропаганда змінює та деформує свідомість дітей. Попри міжнародне визнання, в Росії довгий час удавали, що цього фільму не існує.
«Звісно, маленькі ЗМІ написали, а великі не публікували інформацію про фільм взагалі. Цього фільму не існувало. Ми виграли BAFTA — нуль. Ми номінувалися — нуль. Ми отримали номінацію — нуль інформації про фільм. Ми виграли «Оскар», і тоді тільки вони його заборонили, мене визнали «іноагентом». І виходили дуже-дуже дивні статті, де в одних джерелах було написано про всі номінації, крім документального фільму, а в інших було написано про мій фільм, але назва фільму залишалася англійською мовою».
В українській аудиторії фільм викликав неоднозначну реакцію. Хтось підтримує автора, хтось не вірить жодному його слову та жодному кадру зі стрічки.
«Не сказав би, що я знаю всю реакцію. Деякі інтонації мені зрозумілі. Насправді можна зрозуміти, з одного боку. З іншого боку — я маю багато друзів українців, які живуть в Європі, і які залишилися в Україні, і які підтримують цей фільм».
Про події в Україні від початку війни у 2014 році Таланкін майже не говорить. Як він особисто ставився до анексії Криму та подій на Донбасі — не коментує. Розповідає лише про те, що відбувалося в його школі.
«У нас у школі насправді не було жодних нововведень. Не було жодних патріотичних акцій після анексії Криму. У системі освіти нічого не змінилося, і навіть карти не змінилися, підручники історії не змінилися. Але після того, як почалася велика війна, тут же ухвалили всі можливі закони. Зараз у Росії, якщо ти маєш геополітичну карту, на якій Крим позначений не як територія Російської Федерації, ти можеш за це отримати кримінальний термін. Переписують підручники історії».
Стрічку створено у співпраці данської компанії Made in Copenhagen та чеської PINK. Чеська сторона відповідала за звуковий і візуальний постпродакшн, а також стала ключовим партнером у гарантуванні безпеки героя фільму. Зараз Павло Таланкін живе в Празі й каже, що почувається захищеним.
«Насправді, я абсолютно не боюся, бо ось цей «золотий товариш» (статуетка «Оскара» — ред.) — це просто доказ моєї безпеки. Що б тепер зі мною не сталося, що б він не зробив, усім буде ясно, що наступив йому на горло цей фільм».
