«Ця пісня — крик душі»: українська виконавиця заспівала про молодих українських героїв
Відчувати відповідальність за те, що живеш, а твої однолітки не дожили до твого віку, бо, боровшись за Україну, загинули, захищаючи її — головний меседж української співачки та активістки Марії Бейслі-Капліної, яка випустила свій перший музичний сингл у Чехії.
18 вересня Марія презентувала композицію «Іменами людей». Вона присвячена українським військовим і їхній пам’яті, а зокрема Романові Ратушному, українському журналісту, добровольцеві, який на початку повномасштабного вторгнення став на захист України і загинув у червні 2022 року у віці 24 років.
— Хто надихнув зробити таку благородну справу і чому саме Роман, бо героїв, про яких треба говорити, дуже-дуже багато в Україні?
— Для мене завжди було важливим через музику передавати важливі сенси, тому що музика, тексти — це такий інструмент, через який ми можемо показати такі сенси, які іноді просто словами дуже важко провідчувати. Я дуже довго носила ідею написати пісню, через яку саме іноземна аудиторія могла б відчути почуття українців — що ми проходимо і яку трагедію переживаємо.
Ця пісня була народжена на текст української активістки з правозахисного центру «Принцип» Аліни Денисенко. Я прочитала її поему, яка була присвячена вулицям Києва, які називають іменами українських героїв, які, захищаючи Україну, на жаль, загинули, як Роман Ратушний. І для мене це теж особиста історія, тому що моя родина проживає не так далеко від цієї вулиці, і, власне, Протасів Яр (урочище в Києві з багатою рослинністю, що ледве не стало жертвою масової забудови — ред.), ця локація, за яку боровся Роман, ця зелена зона — місце, в якій моя родина проводить свій час.
Мій брат з дружиною знали особисто Романа і ходили на протести і боролися, щоб ця зелена зона існувала. Роман боровся за те, щоб у моїх рідних була ця зелена зона. І загалом, вся його діяльність починалася ще з Євромайдану — Революції гідності, боротьби за Протасів Яр, — і до захисту України. Власне, вся його діяльність була спрямована на те, щоб покращувати Україну, боротися з корупцією, захищати наші кордони і Україну.
І, власне, це така велика трагедія багатьох українців, молодих українців, які могли б розбудовувати далі Україну і далі працювати над тим, щоб покращувати нашу країну, будувати її і підтримувати нашу демократію. І вони мусили піти захищати країну, тому що сталася російська агресія.
— Ви побачили текст у 2024 році, а коли написали музику?
— Музика писалася частинами. Частина була написана ще в 2024 році, частина була дописана в 2025 році. Повна пісня з усіма деталями вже була створена в січні-лютому цього року. Це був достатньо довгий процес, тому що хотілося відчути повністю складний матеріал, відчути повністю кожне слово, кожну мелодію.
Насправді, працювати з матеріалом було нелегко, тому що в мене дуже багато друзів загинули, захищаючи Україну, багато друзів-військових. Тому ця пісня для мене не тільки про Романа Ратушного, а загалом про всіх українських військових, які захищають нас зараз. І моїх друзів і знайомих, які вже загинули, захищаючи Україну.
Мені було важливо побудувати структуру пісні таким чином, щоб можна було через емоції, навіть не розуміючи українську мову, — відчути, що ми переживаємо як українці. І, можливо, це б спонукало іноземців підтримувати нас ще більше: допомагати, донатити на потреби України після прослуховування цієї пісні.
— Як з такою піснею рухатися далі? Що робити, щоб її почули якомога більше людей? Зараз її дистрибуцією буде займатися один з найбільших чеських лейблів Supraphon. У яку кількість дверей довелося постукати, аби вам відчинили?
— Я б сказала, що це був процес побудови якоїсь музичної репутації. Це тривало мінімум чотири роки тут, у Чехії — з моменту, коли я почала активно виступати на протестах, на різних українських акціях, на благодійних заходах, тоді ще ніхто взагалі не знав, хто я така. А в Україні, в Києві я вже мала музичний гурт, спілкувалася з музикантами — в нас ціле музичне Могилянське ком’юніті в Києві. Тому, власне, всі зв’язки, контакти, музична спільнота вибудовувалися з нуля. І важливо, що вибудовувалася спільнота не тільки музикантів — для мене завжди було важливо співпрацювати з музикантами, які підтримують Україну або проукраїнські, — це теж був додатковий челендж — знаходити музикантів, які до всього ще будуть однодумцями зі спільними цінностями.
Також мій чоловік співпрацював з чеським музикантом Шимоном Біліною, який теж співпрацює з лейблом Supraphon. Саме він показав ще дуже сиру версію пісні продюсеру Supraphon, якому вона дуже відгукнулася ще тоді. Ми всі розуміли, що треба буде ще багато працювати, щоб зробити гарний продакшн, міксинг, майстеринг пісні. Вже тоді ми почали шукати професіоналів, які будуть працювати саме над обробкою пісні, і знайшли їх через Могилянську спільноту в Києві, нам порадили Soundplant — це українська, київська студія, і з ними ми й працювали над цим синглом. Але спеціально частину пісні ми записували з чеськими музикантами, наприклад, вокал ми записували на студії в Празі.
І далі ми знову показали Supraphon вже оновлену версію пісні. І їм це також відгукнулося, вони сказали, що хочуть підтримати дистрибуцію синглу. Зараз ми вже працюємо над альбомом, їм цікаво також дистрибуювати і альбом в майбутньому.
— А скільки вже готових пісень для альбому?
— Наразі ми працюємо над сімома піснями, вже чотири пісні повністю готові, ще три ми маємо допрацювати і будемо наступні місяці над ними працювати. Ми відчували, що перший сингл «Іменами людей», який вийшов цього місяця, має бути найпершим і окремим синглом, — тому що така важлива мета. Не хотілося вже це відкладати.
Хочеться вже використовувати цю пісню в адвокації, також на міжнародних платформах, на міжнародних конференціях. Оскільки я часто виступаю також на різних міжнародних конференціях і на різних професійних заходах, то дуже часто відчуваю, що пісня допомагає на якомусь іншому, більш емоційному рівні отримати цю підтримку людей України.
Просто словами іноді до деякої закордонної аудиторії вже неможливо достукатись. Тільки особисті історії. І, власне, ця пісня — це крик душі, який важливий для того, щоб далі допомагати Україні через цю музику, через пісню, через тексти.
— А чому ви вважаєте, що зараз слід використовувати пісню, аби достукатися до аудиторії? На вашу думку, люди вже втомилися від постійної інформації про війну та допомогу?
— Відчувається, що іноземна аудиторія часто хоче чути з інших боків, іншими методами про те, що відбувається в Україні. І вони втомлюються не так від того, що вони чують про Україну, а втомлюються через одне і те саме, один і той самий метод повідомлення або ті самі якісь наративи, які поширені через однакові методи. Тому, власне, українське громадянське суспільство залучає дуже багато різних методів. Наприклад, через футболки, через якісь шопери, через мерч, якісь креативні арт-компанії, виставки, і в тому числі музику також.
— Мені здається, що це вже площина культурної дипломатії. Як ви вважаєте, ми програємо в ній чи ні?
— Мені здається, що дуже велика робота зараз робиться нашими дипломатами, активістами, волонтерами, музикантами, архітекторами. Власне, в культурній дипломатії зараз дуже активна робота відбувається. Я не думаю, що ми програємо. Я думаю, що ми програємо, тільки якщо ми перестанемо все робити, — в той момент ми програємо. Але поки ми щось робимо — всі, різними методами, різними варіантами, — ми не програємо, ми рухаємося до перемоги.
— Добре, я поставлю інакше запитання. Ми на гідному рівні в культурній дипломатії чи треба більше?
— Я відчуваю, що ми на гідному рівні, але треба більше. Тому що все-таки відчувається, що важливо більше, і більше на різних платформах чути про Україну. Можливо, щоб було більше міжнародних колаборацій — між українськими і іноземними артистами. Наприклад, між музикантами українськими і чеськими.
— До Чехії заїхало понад 300 тисяч людей, серед яких, звичайно, митці, музиканти, співаки. Чому якось не виходить українцям створити в Чехії гучне музичне ком’юніті, про яке б чули, яке б дійсно штовхало українську культурну дипломатію?
— Думаю, тут є дві проблеми, які виникають в процесі. Дуже часто для того, щоб зробити якусь музичну подію, якийсь квартирник, потрібне фінансування, щоб знайти гарну апаратуру, орендувати обладнання.
І, власне, дуже часто на цьому етапі оці музичні ком’юніті українські і зупиняються. Музичне ком’юніті в Празі є, і загалом в Чехії, і дуже активне, і дуже багато музикантів виступають на благодійних заходах, на різних концертах. Але їх чутно дуже-дуже рідко і дуже-дуже мало.
— До приємного: у вашої пісні вже є візуалізація — кліп, який знімався в Україні, саме на вулиці Романа Ратушного. Чия ідея? У кліпі також багато кадрів із участю Романа.
— Концепт відео і його зйомки відбувалися разом із моїм чоловіком — Реєм Бейслі, чесько-британським журналістом. Власне, це в нього виникла така ідея, що найбільш релевантним, щоб передати зміст пісні, буде зняти його в місцях, де, власне, жив Роман, місцях, за які він боровся — на вулиці Романа Ратушного, яка тепер названа його ім’ям. Знімали ми відео вдвох, десь декілька годин в Києві. І потім вже більше роботи відбувалось у постпродакшні. Але я б сказала, що він дуже підтримав у розробці, зйомці і обробці всього відео. Тому відчуваю величезну підтримку чоловіка в цьому.
— Яку долю чаклуєте своєму відео? Де його можна буде побачити, крім ютубу?
— Будемо пробувати на якісь міжнародні події завантажувати трек. Зокрема, адвокаційні, і загалом в різні події в Європі. Також будемо зв’язуватися з нашими знайомими, колегами, приятелями, які працюють в медіаіндустрії, в музичній індустрії. Щоб якомога більше людей почуло пісню, почуло меседж пісні.
Можливо, в майбутньому, якщо ми побачимо, що є попит, ми додамо ще субтитри іншими мовами. Але наразі англійська і чеська покривають найбільше аудиторії в Європі, яка, власне, слухала пісню і буде слухати. Плануємо всі можливі ресурси залучити, щоб пісня була джерелом адвокації для України.
