Остання жінка, страчена в Чехословаччині. Це сталося 50 років тому
12 березня 1975 року в Панкрацькій в’язниці в Празі відбулася остання страта жінки в історії Чехословаччини. Петля на шиї Олґи Гепнарової затягнулася майже через два роки по тому, як вона свідомо наїхала вантажівкою на юрбу. На трамвайній зупинці на Штроссмаєровій площі в Празі загинули вісім людей, іще багато були поранені.
«Це мій вирок: я, Олґа Гепнарова, жертва вашої звірячості, засуджую вас до смертної кари через наїзд» — такого листа послала тоді 22-річна професійна водійка редакціям кількох газет. Після інциденту майже всі були впевнені, що то був нещасний випадок. Та Гепнарова вже невдовзі після затримання розтоптала такі думки.
І на суді вона наполягала на тому, що психічно вона в повному порядку і що винне в ситуації саме суспільство. Гепнарова вважала себе за жертву суспільства і ще у віці 13 років намагалася накласти на себе руки.
«Я знищена людина. Людина, знищена людьми. Тепер я маю вибір: убити себе чи вбити інших. І я вирішую так: я відплачу своїм ненависникам», — заявляла вона потім. Психічний зрив у неї настав уже перед стратою.
Не тільки її випадок, а й низка інших призвели вже після Оксамитової революції до ширшої дискусії про придатність і етику смертної кари, зокрема щодо жінок. 1990 року смертна кара в Чехословаччині була скасована і замінена на довічне позбавлення волі.
І хоча більшість населення вважає перехід до гуманніших методів покарань за правильний, та все-таки з’являються думки, що страти мали б повернутися. В одному дослідженні в травні 2019 року за повернення страт висловилася половина опитаних, у кількох попередніх дослідженнях таку думку висловлювала й більше ніж половина.
Історія страти жінок у Чехословаччині
Олґа Гепнарова була далеко не першою і далеко не єдиною жінкою, життя якої завершилося в петлі. При виникненні Чехословаччини 1918 року смертна кара була прямо передбачена кримінальним кодексом. Але хоча жінок-убивць засуджували до смертної кари цілком регулярно, в значній більшості випадків вони врешті отримували президентське помилування і покарання їм полегшували на тяжку каторгу до кінця життя. Переважно вироки про страту виносили у випадках убивств, грабіжницьких нападів чи підпалів.
Із початком нацистської окупації і Другої світової війни число страчених жінок почало зростати. Нацисти не панькалися зі своїми ворогами, і з жінками також — якщо хтось виступав проти нацистського режиму, то опинявся на шибениці. Наприклад, Ірена Бернашкова стала першою чешкою, яка була засуджена до смерті — навіть не в окупованій Чехії, а в Берліні: вирок їй виніс так званий «Народний суд», політичний орган нацистів, що діяв поза межами формального права.
Після Другої світової війни політичні процеси почалися в Чехословаччині вже проти незгодних із комуністичним режимом. Найсумнозвіснішою стала справа Мілади Горакової, яку засудили до страти 1950 року. Той вирок називають судовою стратою — зловживанням кримінальним правом із політичною метою.
Більшість інших жінок, що були страчені в Чехословаччині після 1945 року, отримали смертні вироки за колабораціонізм із нацистами. За вбивства за той період стратили тільки п’ять жінок. Олґа Гепнарова стала останньою з них і 73-ю жінкою, страченою за той час.
Цілком останнім страченим у Чехословаччині став 8 червня 1989 року словак Штефан Світек. Залишався невиконаним іще один смертний вирок, але у травні 1990 року в межах реформи кримінального права в країні смертні вироки були замінені на довічне ув’язнення. Тож той засуджений за кілька вбивств, Зденек Воцасек, досі перебуває за ґратами вже 37-й рік.
А в січні 1991 року смертна кара була заборонена конституційно. Після розпаду Чехословаччини ця заборона перейшла в конституції чеської і словацької держав.
Загалом за час існування Чехословаччини (не рахуючи періоду нацистських переслідувань) у країні за рішеннями її судів було страчено 1217 людей. Із них загальне число страчених жінок невідоме.
