Пісек — невелике місто з великими особливостями
Для чого приїздити в Пісек? Ну, для початку, щоб побачити славнозвісний Кам’яний міст 13-го сторіччя, найстаріший у Чехії. Але щоб відвідати це 30-тисячне місто, що лежить за сотню кілометрів на південь від Праги, є ще безліч причин.
Місто і замок виникли на березі золотоносної річки Отави в середині 13-го століття. Як розповідає Ян Коуба з Прахенського музею (а Прахенський край — історичний регіон довкола міста), жодна інша чеська річка не несла стільки золота.
«Вона отримала назву від кельтів: «атава» означає «багата річка». Видобування золота найбільше відбувалося в середньовіччі, і прибутки йшли до королівської скарбниці. Але тут був і ще один прибуток. Адже в Пісеку було те, чого більше не було ніде й близько, — славнозвісний пісецький Кам’яний міст, і щоб перейти через нього, треба було заплатити, і то аж до 20-го століття. Це були досить добрі прибутки. Так що, можливо, замок, який будували тоді ж, коли й міст, постав тут для того, щоб берегти і ті прибутки, що йшли з плати за перехід Кам’яного мосту».
Власне, коли будували пісецький міст, то в той час у Чехії існував тільки один кам’яний міст — Юдитин у Празі. Але він не дожив до наших днів. Також не дожив і готичний пісецький замок, від якого майже нічого не лишилося.
Натомість іще лишилося трохи золота в річці, каже Коуба.
«Звичайно, золото повністю не зникло. Воно є там і досі, і до сьогодні влаштовують змагання в видобуванні золота — здається, на початку серпня. В Кестржанах, це сільце тут недалеко від Пісеку, відбувається змагання в видобуванні золота, і найуспішніші дійсно можуть дістати з річки кількадесят золотинок. Але сьогодні з цього немає ніякої вигоди. Щоб отримати принаймні грам золота, треба намити 3—5 тисяч цих золотинок, залежно від розміру. Ці золотинки осідали в піщаних меандрах річки, там був той м’якенький пісочок, у якому осідало золото. Золотошукачі кидали промитий пісок поза себе, і так виникали великі купи піску. Тому й місто Пісек, бо піску тут скрізь біля річки було повно».
Перше електроосвітлення і передчасна «незалежність»
Пісек — місто, де є відразу кілька унікальностей. Це не тільки найстаріший кам’яний міст чи золотоносна річка, а й, наприклад, той факт, що саме в Пісеку з’явилося перше в Чехії електричне вуличне освітлення, каже музейник, — адже в ті часи більш популярним було освітлення газове.
«У 19-му столітті міста вже прагнуть нічного життя, і щоб місто було безпечним, а це неможливо без освітлення. Мешканці міста вже знали, на що здатен молодий інженер Франтішек Кржижик, і вирішили поставити на нього. Франтішек Кржижик приїхав сюди і показав містянам, який вигляд мало б освітлення, якби він освітив місто електрикою. Містяни були в захваті і вирішили погодитися. І завдяки цьому ми маємо в Пісеку перше постійне електричне міське освітлення, яке отримувало енергію від міської електростанції, на яку Кржижик переробив старий млин. Ця енергія забезпечувала кілька перших дугових ламп, які інженер сам придумав і встановив тут. Це був унікум. І всі інші почали їздити сюди подивитися. Але, зрозуміло, спершу ставалися й деякі оказії. Наприклад, освітлення залежало від кількості води в річці, і тоді казали, що пісецька електрика не світить, а лиш блимає (ta písecká elektrika ta nesvítí, ta jen bliká)».
Іще одна першість в історії Пісеку — тут незалежну чехословацьку республіку проголосили на два тижні раніше, ніж це відбулося насправді, розповідає Коуба.
«Коли недавно було 100-ліття заснування Чехословацької Республіки, то скрізь святкували 28 жовтня, а ми в Пісеку були на 14 днів попереду. Бо тут уже 14 жовтня пішли чутки, що вже все, що ми вже незалежні від Австрії, що ми вже вільні. І люди пішли на вулиці, почали зривати австрійські символи, тих австрійських орлиць, почали лаяти цісаря і так далі. Аж надвечір прийшла вістка, що то все чутки, що то неправда, що ніякої незалежності, свободи, нової республіки немає. Тож містяни знову позалізали по домівках і боялися, що ж буде, чи їх хтось за це не покарає. І так: австрійська влада справді виправила вояків, щоб вони прийшли сюди до Пісеку і покарали винних, хто тут потоптав австрійські символи. Але перш ніж якась армія сюди дісталася, то незалежність 18 жовтня 1918 року таки настала».
Спершу без залізниці, зате в спокої
Іще однією особливістю Пісеку стало те, що до нього — третього найбільшого міста Південної Чехії — спершу не йшла залізниця, розповідає музейник.
«Містяни не прагнули мати в місті залізницю. Так і сказали: «Потяги нам тут не потрібні, вони можуть налякати худобу. Вони їздять надто швидко, в людей у голові замакітриться, коротше: потяги нам тут не потрібні». Тому й головний залізничний маршрут із Чеських Будейовиць у Плзень оминає Пісек. А це означало, що всі великі фабрики, які стали з’являтися в той час, будувалися скрізь, крім Пісеку. Саме з цієї причини князь Шварценберґ наказав збудувати величезний пивзавод у Протівіні, а не в Пісеку. Так що тут не з’явилося жодної великої фабрики».
Зате з’явилися менші, і ще й які. Наприклад, одна з них виробляла фески — шапки, популярні в Туреччині й країнах Північної Африки, куди вони й експортувалися і мали там великий успіх. А на іншій фабриці робили незвичний для Чехії товар — сигари. Одного часу пісецька сигарна фабрика була найбільшою в усій Австро-Угорщині.
Але Пісек, відстаючи з економічного погляду, тим самим отримав одну вигоду: там було спокійно, тому місто полюбилося пенсіонерам. Про Пісек писали, що це чудове місце, щоб жити там на пенсії. Цьому сприяли чудові околиці — багато лісів, річка. І до Пісеку стали з’їжджатися пенсіонери з усієї країни. Тож і не дивно, що невдовзі він отримав прізвисько «Пенсіонополіс».
І це не єдине прізвисько міста, яке розквітало в часи Середньовіччя, було майже повністю зруйноване 1620 року на початку Тридцятилітньої війни і довго не могло відновитися, каже Коуба.
«Але тоді настала друга «золота доба» Пісеку, його, можна сказати, ренесанс — у другій половині 19-го і на початку 20-го сторіч. Пісек став центром чеської культури, чеської мови і чеської освіти».
Пісек став ключовим містом чеського національного відродження в умовах, коли міста були значною мірою понімечені, тут були створені десятки чеських культурних інституцій і об’єднань, а в мерії говорили чеською мовою. Тож місто отримало репутацію такої собі освітньої Мекки. І навіть сьогодні Пісек називають «південночеськими Афінами» чи «містом шкіл і студентів», що й не дивно, враховуючи велику кількість шкіл і університетів.
Міст хотіли підірвати, а рештки замку знести
Уже згаданий Кам’яний міст завдовжки 111 метрів, зі встановленими на ньому бароковими скульптурами, найстаріший у Чехії, зараз є пихою Пісеку. Та ще не так давно бувало інакше, каже представник Прахенського музею.
«Сьогодні містяни ніщо так не люблять, як свій Кам’яний міст. Але ще сто років тому вони мріяли взяти динаміт і підірвати його, бо це був єдиний міст у місті, і він був вузький і малий. Вони страшенно хотіли якогось великого широкого мосту. А цей був незручний, погано забрукований. Коли приїхав цісар Франц-Йосип із візитом до Пісеку, то головною темою було: нам потрібен тут новий міст. Франц-Йосип сказав: збудуємо, збудуємо, — та так і не збудував. Потім приїхав Масарик, теж обіцяв, що збудує ще один новий міст, і теж не збудував. А міст, який урешті таки збудували, його так і назвали — Новий, — так його збудували аж 1940 року. Вже, по суті, йшла війна, а в Пісеку нарешті збудували міст. І тільки в цей момент містяни пробачили старий міст і почали його принаймні трохи поважати. І от який парадокс. Коли 2002 року була повінь і весь міст опинився під водою, то люди стояли на березі річки й молилися, щоб він витримав. А раніше, сто років тому, їм було байдуже».
Деякі ж будівлі не витримали часу. Наприклад, готичний замок, який заснував король Пржемисл Отакар II. Від нього залишилася лише невелика частина, розповідає Коуба.
«Більшість будівель навколо походять із 18-го століття і з’явилися за вказівкою імператриці Марії-Терезії, яка перетворила Пісек на військове місто. Історичні будівлі, які ще збереглися, вона перетворила на частину казармових будівель. Так пісецький замок значно потерпів, причому не тільки через військових, а й через містян, які довго не усвідомлювали, яка рідкісна будівля тут стоїть. Влада міста ще на початку 20-го століття хотіла повністю знести її і збудувати на цьому місці щось інше».
А ще не вистояла Путімська брама. З неї йшла дорога на невеличке сільце Путім, що недалеко від Пісеку. Про неї співається у відомій пісеньці, та самої брами вже немає, каже музейник.
«Пісек мав загалом три брами. Північна — коли виходити з міста на північ, то дуже часто ходили до Праги. Тож північна брама називалася Празька. Коли з Пісеку виходити на південь, то дуже часто прямували до крайового міста, до Чеських Будейовиць, тож та брама Будейовицька. Але найвідоміша третя, яку назвали за невеличким сільцем, і вона називалася Путімська. А чому найвідоміша? Тому що кожен знав народну пісеньку «Як було я йшов тою Путімською брамою» (Když jsem já šel tou Putimskou branou). А сьогодні, на жаль, уже жодної брами немає. Всі мусили поступитися тому, що Пісек хотів розвиватися. А як ми були б сьогодні раді, якби такі чудові будівлі стояли».
Отава, річка лісосплаву й лососів. Колись
Річка Отава була відома не тільки своїм золотом, а й тим, що вона була значним водним шляхом для сплаву деревини, розповідає Коуба.
«Річки Влтава і Отава були найважливішими чеськими річками в тому, що стосувалося забезпечення деревиною Праги. Джерела свідчать, що за доброї погоди Отавою пропливало до 400 лісосплавних плотів на день. Тож уявіть, яка кількість деревини переміщувалася по воді. Біля Звікова обидві річки з’єднуються, і більша частина деревини сплавлялася до Праги. Пражанам дерево було потрібне на опалення, чи на риштування на величезні будинки, які там будувалися наприкінці 19-го — на початку 20-го століть. І все це забезпечувалося шумавськими деревами, які сплавляли річкою Отавою через Пісек на північ, до Праги».
Тепер лісосплаву на цих річках уже немає — їх перегородили численні гідротехнічні споруди. І так само в минуле пішла ще одна особливість і ще одне багатство Отави — риба, а саме лосось, веде далі музейник.
«Мільйони і мільйони лососів припливали щороку з моря біля Гамбургу по Ельбі (Лабе) і Влтаві і врешті допливали до Отави, куди вони цілеспрямовано прямували, щоб розплодитися в чистих шумавських водах. Кожен знав, коли приходить лосось, і всі мельники накривали свої загати сітями. Вони ловили лосося сотнями, тисячами, десятками тисяч. Сьогодні лосось — делікатес, але Карел Клостерманн, письменник 19-го сторіччя з Шумави, писав, що коли не було що їсти, люди йшли в льох і відрізали шматок маринованого лосося — тоді він був настільки звичний, що був просто їжею бідноти».
Але сьогодні лосося в Отаві немає зовсім не через надмірний вилов — а теж через гідроспоруду. 1902 року в Усті-над-Лабем збудували греблю через Лабе (Ельбу). І хоча лосось здатен стрибати на два метри заввишки, та гребля була для них надто велика. І відтоді в Отаві не бачили жодного лосося, каже Ян Коуба з Прахенського музею.
Також на цю тему
-
Південночеський край
Край замків (Чеський Крумлов, Глубока), ставків і «Будейовицького Будвару». В ньому народився Ян Гус
-
Познайомтеся з краями Чехії
Наша серія матеріалів поступово проведе вас окремими регіонами країни зі сходу на захід
