Плзенське пиво точать у ресторані U Pinkasů вже 180 років
Часто кажуть, що перше плзенське пиво привіз до Праги фурман Зальцманн, і саме до ресторану «У Пінкасу» (U Pinkasů). Ця легенда живе й далі, хоча історичні дані свідчать про інше.
Іще на початку 1842 року пиво з міста Плзень не мало доброї слави. Але саме того знаменного року це змінилося.
Доти пиво в Плзені варили окремі броварі. Якість була така собі, тому плзенські містяни вирішили створити великий пивзавод, що робив би добре пиво. Першу партію пива, яке згодом прославиться на весь світ, зварив 5 жовтня 1842 року майстер-бровар із Баварії Йозеф Ґролль.
Пиво отримало німецьку назву Pilsner Urquell, тобто «Плзенське пра-джерело», і ця назва досі є його торговельною маркою в усьому світі. Чеською ж це дослівно переклали як Plzeňský prazdroj, і ще донедавна в Чехії це пиво продавали під такою назвою; нині ж вона лишилася назвою самого пивзаводу, а для пива торговельну марку лишили єдину, німецьку.
Перші згадки
У той час у Празі мав успіх ресторан із назвою Pražský Knoblochův hostinec, який був у Старому місті празькому, в будинку «У синьої щуки» (U Modré štiky). Він був відомий як місце частих зустрічей славнозвісних діячів літератури й мистецтва.
А ще саме він насправді першим у Празі став пропонувати плзенське пиво — ще з 1842 року. Цей ресторан припинив існування на початку 1880-х років.
Як Пінкас точив плзенське пиво
Ресторан U Pinkasů стоїть у центрі Праги, в кінці Юнґманнової площі, поруч із францисканським монастирем і храмом Діви Марії Сніжної. Першим власником ресторану був Якуб Пінкас (1805—1879), за фахом кравець. До речі, він також шив для сусідів-францисканців чернечі ряси.
Навесні 1843 року Якуб Пінкас попросив плзенського фурмана Мартіна Зальцманна, який у нього час від часу зупинявся на ніч, коли приїжджав із товаром із Плзені до Праги (пізніше він заснував найвідомішу плзенську пивницю U Salzmannů), щоб той привіз йому з Плзені на пробу нове пиво типу «лагер», або чеською ležák. Перші два відра (тобто приблизно 113 сучасних літрів) смачного пива з нового Міщанського пивзаводу в Плзені Зальцманн привіз йому 8 квітня 1843 року. І з часом Пінкас закинув своє кравецьке ремесло і став займатися тільки справами своєї пивниці.
Інтерес до прозорого й пінистого пива зростав, як і число його любителів, і Пінкас став розширювати світлицю на першому поверсі своєї пивниці, а головне — влаштував доступ до холодних середньовічних підвалів, добре придатних для зберігання пива. Він пробив прохід до засклеплених просторів під недобудованим крилом храму Діви Марії Сніжної, які були просто ідеальні для встановлення бочок із пивом.
А крім того, Пінкас влаштував іще одну новинку. В ті часи пиво наливали до склянок клієнтів із більших посудин. Але в його шинку плзенське пиво не наливали, а точили — тобто цідили просто з бочки через вставлений у неї кран.
І господар дуже цим пишався. Письменник Йозеф Голечек, який у студентські роки ходив до Пінкаса, згадував: «Коли хтось просив налити пива, Пінкас гримав на нього: «У старого Пінкаса пиво не наливають, а точать! Наливають пиво в поганих пивницях із глеків, а воно ж, бідненьке, часто в глеку простоїть пів дня, аніж до нього дійде черга, щоб потрапити до склянки. Але в старого Пінкаса в кожну склянку точать із бочки».
Це була видатна новинка для клієнтів — але мука для обслуги. Ніхто й не рахував, скільки разів за зміну мусив кельнер виносити склянки з підвалу від бочки сходами нагору до зали. Особливо «круті» виносили за раз по п’ятнадцять півлітрових склянок (точніше, тодішня мірка пива — джбанок, а чеською žejdlík чи hrneček — складала близько 0,48 літра).
У 19-му столітті до Пінкасів ходили переважно чехи, але плзенське пиво полюбилося тут і такому собі докторові Ферінґу, професорові релігійного права празького Німецького університету. Цей старий парубок проводив тут більшу частину свого життя, ніж в університеті. Він приходив на дев’яту ранку на свій Frühschoppen, тобто ранішній джбанок, як казали в його рідній Рейнській області. Він ні з ким не розмовляв, лише читав книжки і від своїх джбанків відривався тільки на лекції, після яких знову повертався до свого столу. У Пінкасів він і обідав, і вечеряв, і так, читаючи й п’ючи джбанки, часто засиджувався в пивниці й за північ.
Нові часи
У засновника найстарішої і найславнозвіснішої пивниці з плзенським пивом у Празі Якуба Пінкаса не було спадкоємців. І він передав успішний заклад своєму улюбленому працівникові на ім’я Франтішек Брабец. Це сталося 1882 року.
А той із часом влаштував повну реконструкцію об’єкту. Ця перебудова принесла, серед іншого, належне об’єднання приміщень на всіх трьох поверхах. Тоді ресторан мав назву Brabcova plzeňská restaurace U Pinkasů.
Франтішек Брабец (1854—1935) був визнаним ресторатором. Але й його авторитет не допоміг, коли проти нього повстали всі постійні клієнти, щоб виступити проти небажаної новинки. Нею були пивні трубки, якими пиво подавалося з бочок у підвалі нагору на розлив. Знавці й любителі пива вимагали свіжого пива прямо з бочок і попереджали Брабеця, що влаштують йому «революцію».
Та в ресторані й самі добре знали, що в тогочасних трубках смак пива псувався, тому його ще довго точили до склянок просто з бочок у підвалі. Але з часом і найбільш віддані любителі пива звикли до цієї новинки — тим більше, що тепер вони могли самі бачити, як шинкар наточує їхнє пиво, могли контролювати його роботу і хвалити чи лаяти. Вмілих і здатних високо оцінювали, і такі шинкарі могли стати прикрасою будь-якої празької корчми, — а нездар і лайдаків проклинали, і скоро ресторан із ними прощався.
А той старий пивний краник, pípa, з якого на початках точили плзенське пиво в ресторані U Pinkasů, досі зберігається як пам’ятка тих часів у підвалі славнозвісного шинку.
