Пораненого російською ракетою малого киянина поставили на ноги в Празі

Рік тому уламки ракети влучили у спину 4-річного Дмитрика з Києва. Після кількох тижнів лікування у місцевій лікарні волонтери допомогли їм з мамою дістатися до Праги. Тут хлопчикові зробили кілька операцій і поставили на ноги. Про історію однієї сім’ї, яка постраждала від війни в Україні, розповідає кореспондентка Чеського радіо Олександра Туранова.

Чотирирічний Дмитро Радкевич переніс десять надскладних операцій, наново вчився сидіти й ходити і змушений був покинути рідний дім через російську ракету, яка впала неподалік дитячого майданчика в одному з районів Києва. Хлопчик пригадує, що сирен тоді ще чутно не було, а вони з татом просто поверталися з магазину.

«Ми зайшли на дитячий майданчик, а потім у мене прилетіла така ракета. Дуже гаряча ракета. А потім ми з татом моїм сховалися і подзвонили мамі. Ми були у лікарні десь мільйон днів».

Сьогодні мати хлопчика Наталія Радкевич називає 17 березня днем янгола їхньої сім’ї. Вона пам’ятає кожну хвилину того ранку. Каже: коли пролунав вибух, стояла у ванній із мокрим волоссям. Весь світ перевернувся за лічені хвилини, бо чоловік довго не відповідав на телефонні дзвінки. Тоді вона взяла тривожний рюкзачок і вибігла на вулицю.

Наталія пригадує: усі вікна автівок і будинків поряд були вибиті, величезні металеві двері сусіднього під’їзду зігнуло ледь не навпіл, а її чоловікові уламками пошкодило ногу і руку, та найбільше постраждав син

«Сина зачепило дуже сильно. На спині була величезна діра глибиною 10 сантиметрів, висотою 10 сантиметрів і шириною 18 сантиметрів. Це було на всю спину. Але лікар нам сказав: якщо б сантиметр вгору чи вправо, то не було б уже кого рятувати. Бо це хребет, і це дуже небезпечно».

За перший тиждень хлопчик переніс шість операцій. Вибухи в місті ставалися все частіше і ближче до лікарні, в якій вони перебували. Тоді лікарі порадили жінці прямувати до Чехії. Завдяки волонтерам сім’я дісталася до лікарні у Празі.

Перші шість тижнів малюкові довелося лежати виключно на животі, а згодом заново вчитися тримати голову, сидіти, а з часом ходити. Вже в Чехії Дмитрикові зробили ще чотири операції, одна з яких — пересадка шкіри з ніжки на спину.

Найбільше жінка вдячна чеським лікарям за розуміння та індивідуальний підхід.

«Чехії я дуже вдячна за те, що допомагали. Вдячна чеським лікарям, які приділили максимальну увагу з харчуванням, лікуванням. Врахували всі моменти, що ми іноземці, що ми приїхали. Ми тут взагалі нікого не знали. Я не знала жодної людини в Чехії, не те щоб у Празі».

Зараз маленький Дмитрик, крім величезного шраму на спині та неймовірно болісних спогадів, нічим не відрізняється від однолітків. Він усміхається, ходить у дитячий садочок і добре розуміє чеську мову.

Усе найстрашніше позаду, переконана Наталія. Тому жінкам, які зараз проходять такий складний шлях, як вона минулоріч, жінка радить просто набратися терпіння.

«Не здаватися. Робити. Не опускати руки. Нічого не боятися, а просто робити те, що треба, і більше нічого не робити. І все вийде. Я зрозуміла, що все важливе, що я могла забрати з України, я забрала, хоча там лишився чоловік, якась нерухомість, якісь вкладення, — але це все в минулому, бо найголовніше я забрала».

Наразі хлопчик та мама регулярно відвідують психолога, щоб впоратися з травмою, яку завдала війна. У планах жити щасливе життя, але довготривалих планів уже не будують. Кажуть: після таких життєвих випробувань кожен день цінний, а найважливіше — це сім’я.