Прага готується до Дня вишиванки. І це традиційно не один день
У четвер, 16 травня, у Празі відбудеться свято до Дня вишиванки. А низка заходів, присвячених українській вишитій сорочці, у столиці Чехії відбуватиметься аж до 19 травня. Свято придумали колись чернівецькі студенти, щоб зберегти традицію носити національний одяг. І скоро воно стало міжнародним. Яка ж історія Дня вишиванки і як не забувають свою історію українці, які живуть у Чехії?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
День вишиванки — свято, яке набрало популярності у багатьох країнах світу. Українці у різних куточках планети у третій четвер травня щороку традиційно долучаються до нього.
А починалося все у Чернівцях 2006 року, коли студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк запропонувала друзям і однокурсникам прийти в один день у національному вишитому одязі на пари. Спочатку збирали десятки охочих, а потім і сотні, а згодом, з роками, вже тисячі молодих активних чернівчан почали виходити на Центральну площу міста у вишитому одязі.
Наразі свято відзначають уже 18 років. Цього дня організовують свята, паради та фестивалі, присвячені історії вишиваної сорочки, але, щоб долучитися до свята, достатньо прийти в такій сорочці на роботу чи просто вийти на прогулянку у місто.
Напередодні святкування Дня вишиванки у Празі ми говоримо з відомою майстринею та берегинею вишивки, яка живе у Чехії майже 30 років, Русланою Грицків.
— Розкажіть про свої сорочки. Ви поширюєте цю культуру серед українців. Ви шиєте та продаєте, а можливо, переробляєте старий одяг. Розкажіть про свою колекцію вишитого одягу.
— Вишивати я навчилася дуже змалечку: бабуся вишивала, мама вишивала, я вишивала. А зараз почала не встигати сама, бо побачила, що люди тут з кожним роком хочуть більше і більше вишиваних сорочок, суконь, прикрас. Тому я змушена була почати ширше цим займатися. Тому беру речі у своєї родини, яка є в Україні. Вони мають того часу більше, ніж я тут, у Празі. І вони щасливі, що я їм можу допомогти розширювати їхню роботу. Також тут люди мають можливість купити, бо не всі можуть їхати до України. Просто це моє коріння, це моя душа в тому. Мені дійсно подобається, як я кажу, коли вишиванка «ляже» на тіло. Думаю, що ніколи про вишиванку ми не мали б забувати, як українці.
— Як українці у Празі підтримують цю культуру? Ви ходите на парад вишиванок?
— Я з дитинства в Україні брала участь, бо працювала у музичній школі. Відколи я сюди приїхала, то також я кожний рік ходжу на це свято. Винятково, якщо мене хтось покличе з моїх подруг у якусь іншу країну на це свято, то я з радістю поїду. Але стараюся брати участь у Празі завжди і роблю рекламу усім своїм знайомим та незнайомим. Співаю вже 25 років у церковному хорі Святого Климента, де там також багато чехів, і вони теж вже кілька людей придбали вишиванки, тому що для них це дещо інше… Є різний гарний одяг, але коли ви одягаєте вишиванку і йдете по Празі, то бачите, як усі очі перехожих будуть на вас. Вишиванку я одягаю протягом тижня, місяця… Навіть як просто йду в магазин.
— Так, це дуже красивий одяг. Як він змінює відчуття та настрій?
— Як я одягаю на себе вишиванку, я відчуття маю, що це такий мій оберіг. Я вишиванок маю, може, своїх з двадцять. І кожне свято — щось для мене особливе в душі. Я лягаю спати, і я вже думаю, яке це свято: якщо це Зелені свята, то я обов’язково візьму вишиванку зелену чи вишиту зеленими нитками, якщо це свято — день народження, то я беру веселу вишиванку. Якщо День Незалежності, то, звичайно жовто-синю. Кожні свята — то для мене є певний поштовх, коли я ту вишиванку підбираю особисто.
— Що скажете про історію походження вишиванок і узорів?
— Щодо історії, то, скажімо, полтавська вишиванка — як дівчатка сиділи зимою і сумували, то вони вишивали на білому полотні білою ниткою, вони дивилися на візерунки вікна, і з того їм у голові і в душі вироблявся той візерунок. Буковинські візерунки — то ми знаємо, що це радість, квіти. Гуцульські вишиванки — так там всі ті кольори карпатські, гірські. З кожної області люди брали щось своє. На Буковині це букет, квіти, багатство саду. Іноді я буваю на фестивалях, так до мене підходять індійці, пакистанці, словаки, поляки, румуни, мадяри і народи з інших країн світу. Вони прийдуть і так рукою погладять, згадають щось своє і купують сорочку, це дуже приємно.
— Дякую! І скажіть два слова, які речі привезете на ярмарок до Дня вишиванки в Празі цього року? Може, когось з наших слухачів зацікавить ця інформація.
— На День вишиванки, який відбудеться тут від 16 до 19 травня, обов’язково ще дівчатка в Україні мені передадуть, які готуються і шиють. Будуть і вишиванки, сорочки, плаття, дитячі платтячка, прикраси, коралі, пояски, хустини для наречених дівчат — білі чи кольорові. Я вже все це планую заздалегідь.
Вишиванка — це не лише історія, символ роду, а ще, як кажуть, — потужний оберіг. Для українців вишивана сорочка мала особливе значення і служила також захистом від злих сил. У кожному вишитому символі закладається певний сенс, і головна частина вишивки припадає на рукави — таким чином господарі вірили, що оберіг захищає руки. Адже міцні, здорові сильні руки необхідні були, щоб поратися по господарству. Українці завжди мали буденну та святкову сорочку, а повна скриня сорочок вважалася великим багатством. Також потрібно було перед тим, як почати вишивати рушник чи сорочку, помолитися та робити це з чистими і світлими думками. Багато пісень і віршів складено українцями про любов до вишитої сорочки, а головне було, щоб її вишила саме мама або бабуся, і тоді цей одяг, як вірили, міг захищати її власника.
