Празький психолог і художник Ростислав Прокоп’юк розповідає про свої зустрічі
Минулої п’ятниці відбулася творча зустріч празького психолога, художника Ростислава Прокоп’юка з українською громадою в Маріанських Лазнях. Редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова теж приєдналася до дискусії та довідалась про подальші цікаві події, заплановані у найближчому часі як у Празі, так і в Угерському Броді.
— Як ви бачите це спілкування? Люди різні, проблеми різні.
— Дуже важливо бути собою, коли ви сам собою, кожний різний сприйме вас на основі свого бачення. От скільки людей було сьогодні — кожен бачив мене так, як він хотів мене бачити. Я сьогодні тут для того, щоб дати людям частинку того, чого їм не вистачає. Частинку своєї фотографії, частинку емоції, частинку себе.
— Я теж прийшла сюди з наміром взяти частинку вашої фотографії, що ви демонстрували на виставці в Скоп’є, у Македонії. Вас туди запросили, щоб організувати фотовиставку до чеського кінофестивалю?
— Фестиваль кінорежисера Мілоша Формана, який я там відкривав. Була співпраця завдяки чеському посольству, було чотири акції, які організували для мене чеське посольство, і одна акція, яку робило українське посольство. В мене була одна виставка в університеті в Скоп’є, кілька виставок, пов’язаних з Мілошем Форманом, і дві останні виставки в національному театрі опери та балету в Скоп’є. Це для мене дуже важливо, бо який українець виставляє в національному театрі в Скоп’є? То незвичайні фотографії. Мій погляд нетрадиційний, я щось творю, те, що бачу я, а потім той позитив — отак, як ми сьогодні спілкувались, — я мав що дати, кожен з того щось взяв. Так само фотографія: ви маєте до неї щось вкласти, точно з неї хтось щось візьме. Тобто бути самому трошечки світлом, бачити те світло в інших, не боятися роздавати, творити рівновагу, дати і взяти.
— Ви створюєте гарну традицію. Зрозуміло, що це не є «елітна» зустріч психолога з вибраними членами української діаспори.
— Кожен в собі має щось гарного, не бійтеся про це сказати. Не бійтеся бути собою. Ми спілкувалися про дітей. Як дитину навчити, як дитині дати. Одна дитина хоче бути у всьому перша, друга дитина не хоче нічого дати. А основне — ви приклад, як для себе, так і для своїх дітей.
— Де ви ще були на таких зустрічах? Ви згадали Брно.
— Я дуже часто роблю такі зустрічі, мені цього не вистачає. Тому що в ординації важливий пацієнт. Там ви не важливий. Тут я маю простір розказати про себе, дати якийсь свій досвід, відповісти на питання людей, які людям важливі, і для мене це важливо, це обмін інформацією.
— Схожі зустрічі готуються в майбутньому?
— Обов’язково. Я цим живу. Це такий мій поїзд, до якого я наскочив і не хочу з нього вийти, бо це цікавий поїзд. Колажі творю, в мене 16 лютого велика виставка в Угерському Броді. Творчі плани, які продовжують вам життя і не дають можливість старіти, — це дуже важливо.
— Запросіть нас, щоб не старіти, ще до Праги на зустріч.
— В Празі ми плануємо. Я готую вернісаж до свого дня народження, маю проєкти з німецькою рок-капелою. І готуємо проєкт з організацією «Майбутнє України» до річниці початку окупації України. Я маю всі свої акції спрямовані на підтримку України. В підтримку військового госпіталю я збираю ліки. З виставки в Скоп’є я допомагав українським студентам, бо це був День студента, і ми домовились із чеським посольством, що всі виручені кошти підуть на підтримку українців, які вчаться в празьких університетах. Кожна моя акція має цільову групу: чи госпіталь, чи ліки, чи поранені, чи реабілітація, чи студенти. І є зворотній зв’язок з цих вистав, тобто картини і фотографії, які продаються, ідуть потім на добру річ. Хочу вас запросити на наступну подію. Я вже другим роком у бібліотеці Вацлава Гавела маю свій дискусійний форум «Україна як завдання». Я кличу політиків, чеських міністрів. 14 лютого о 19-й годині я маю дискусійний форум, і мені підтвердив участь радник президента Петр Коларж.
