Російська інформаційна війна та воєнні злочини очима корінного донеччанина

Український режисер та волонтер Дмитро Січень співпрацює з міжнародними гуманітарними організаціями, включно з чеською «Людина в біді». Благодійний фонд Дмитра «Янголи спасіння України» збирає кошти для постраждалих українців, а у своїх документальних стрічках Дмитро Січень показує свідоцтва воєнних злочинів російської армії у деокупованій Житомирщині. Редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова зв’язалася з Дмитром Січнем через скайп та дізналась, що Дмитро має намір показати свої стрічки в Чехії для української громади.

— Я з 14-го року працював у зоні проведення АТО військовим журналістом від «Громадського» телебачення і паралельно допомагав міжнародним гуманітарним місіям. Я був таким провідником, я показував стежки, як доїхати до населених пунктів. Зняв там документальну стрічку «Північ АТО», показав фільм на декількох кінофестивалях, у тому числі й міжнародних.

— Тобто ви маєте на увазі АТО 2014 року, так?

— Так. А у 18-му році я був призваний до лав ЗСУ, пройшов військову службу і якраз на початок повномасштабного вторгнення опинився на півночі Житомирщини, де зустрів велику війну.

— А зараз чим ви займаєтесь?

— В мене є благодійний фонд «Янголи спасіння України», ми постійно займаємось допомогою військовим і переселенцям у тих регіонах, де пошкоджено житло.

— Звідки ви родом?

— Родом я зі сходу, з невеличкого робітничого поселення Миколаївка біля міста Слов’янська, де розпочалась війна. Коли мобілізували, я пішов у військо. У минулому році почалося вторгнення, і я, маючи досвід роботи з гуманітарними місіями і роботи журналіста, створив, по-перше, свій благодійний фонд, домовився з гуманітарними міжнародними фондами і перенаправив до Житомирської області близько 100 тонн гуманітарної допомоги, це був такий своєрідний рекорд. І ми розвозили допомогу, найпершими приїхали до деокупованого регіону.

— Ви можете назвати нам якісь міста?

— Це Народицька громада Коростенського району, це населені пункти Радча, Нова Радча, Давидки, Гребля. Десь 11 населених пунктів, серед яких є село Клітня, яке повністю було знищено. Починаючи від Чорнобильського заповідника і до кордонів з Білоруссю, регіон був повністю окупований, і після деокупації ми з моїм фондом поїхали туди і роздавали там гуманітарну допомогу. І одночасно я записував свідчення людей, які перебували в окупації. Ці матеріали я передав в Гаагу, в міжнародні фонди та правозахисні організації. І потім я з цього матеріалу змонтував фільм «Dark Spring / Темна весна». Я по гарячих слідах знімав воєнні злочини. Це важливий матеріал. Може, у вас буде якийсь захід, де ви зберетесь, якась діаспора, і на 50 хвилин включити цей фільм. Про це потрібно казати.

— Тобто цей фільм був би як частина програми зустрічі.

— Так, частина програми, я так це бачу. До речі, я співпрацював з міжнародним чеським фондом, «Людина в біді», і дуже гарно. Приїжджали самі чехи до нас, перевіряли наш фонд, їздили до людей, питали, так що вони дуже задоволені нашою працею, нашого фонду. Навіть зараз я під час роздачі гуманітарної допомоги записую свідчення людей, які вибралися з півдня та зі сходу країни.

— Це такий момент, що треба дійсно збирати всі свідчення людей. Тому що люди з переляку не розуміли, що відбувалося і які були дії проти цивільного населення, це теж окремий вид воєнного злочину.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Російська пропаганда та дезінформація: як ці явища відкривати і нівелювати

— Так, так, дійсно. Так я вам скажу, що насправді ще з 14-го року у мене є свідчення, які мене просили не публікувати. Ще в 14-му році дівчат у рабство на Кавказ вивозили. Зі Слов’янська, з Краматорська. Про це просто не розповідали. Я людина з Донеччини, я не люблю це слово «Донбас», це ж російські наративи. Не було ніякої окремої «раси з Донбасу». У нас, наприклад, Слов’янськ завжди займав перше місце в Україні у конкурсі вишиванок, найгарніші вишиванки були у Слов’янську. Одна з сильних організацій пластунів теж зі Слов’янська, Василь Стус із Краматорська. Ці речі Росія просто ігнорувала і казала, що там всі хочуть до Росії. Я коли їхав у Коростень, мені всі казали, що там «Донбас на Житомирщині», що там найбільший процент тих, хто голосував за Януковича. Але ні. Коли почалася повномасштабна війна, всі люди швиденько перебудувались, всі за Україну. Це все російське ІПСО. В Донецьку були десятитисячні мітинги на підтримку України. Я вам скажу, як до нас у Донецьк просто привозили людей з Росії, і вони махали прапорами «ДНР» і кричали «Россия, прийди». Тобто нормальні, адекватні люди, які ходили на роботу, в кого є родина, не пішли на їхні блокпости і на ті мітинги. Я жив в окупації, в Краматорську, ми були в підпіллі, я маю досвід, як жити в окупації і боротися з окупантами. Я все це знаю, в мене є дуже цікавий досвід.