Що дивує та захоплює українських матусь у чеських школах
Тисячі українських дітей сьогодні навчаються у чеських школах. Після 2022 року для них та їхніх батьків це стало не лише вимушеним кроком, а й можливістю побачити, як працює інша система освіти. Що найбільше здивувало українських мам у чеських школах? Які підходи до навчання, спілкування з дітьми та оцінювання вони вважають вартими запозичення в Україні? І що про чеську освіту говорять українські педагоги, які нині працюють у місцевих навчальних закладах?
Донька Юлії Ткачової Варвара навчається у чеській школі з першого класу. Цього року вона завершила перший ступінь освіти. За цей час Юлія мала змогу порівняти українську та чеську системи навчання. Найбільше її вразило різне розуміння того, якою має бути підготовка дитини до школи.
«Діти, коли йдуть до школи в перший клас, не обов’язково мають вміти читати, писати та рахувати. В українській же школі навпаки. Коли дитина приходить, вона вже все має вміти. Останній рік в дитячому садочку — це підготовка до школи. Але якщо діти у шість років ще не готові до школи, то чому ми їх маємо готувати? В Чехії в садочку вони продовжують гратися, розвиватися, фантазувати, взаємодіяти один з одним. Ніхто їх не садить за парти і не навчає. Це задача школи. Як не дивно, всі діти вміють і читати, і писати, і рахувати».
Не меншою несподіванкою для Юлії стала й організація взаємодії між школою та батьками. Вона каже, що тут немає звичних для багатьох українських шкіл постійних зборів коштів на потреби класу чи подарунки вчителям. Лише одного разу батьки з власної ініціативи зібрали невелику суму на символічний подарунок і квіти для класної керівниці на завершення початкової школи. Юлія каже: багато речей, які для українських шкіл давно стали звичними, тут просто не існують.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
«Немає фондiв, i не потрiбно здавати на штори, на день народження, на День вчителя. Не треба здавати на фарбування підлоги та iнше. Немає жодної групи ні в телеграмі, ні в вотсапі, ні в вайбері з вчителькою, де вона щось говорить, повторює, нагадує. Ні, це відповідальність батьків. Вся інформація, яка нам потрібна, приходить на пошту. Якщо діти кудись їдуть, то за два тижні нас про це попередять. Якщо потрібно щось доздати, перездати, про це також напише вчителька».
Ще один підхід, який, на думку Юлії, варто було б запозичити українським школам, стосується особистого спілкування між педагогами та батьками.
«Є дні, коли ти можеш записатися на певний час, прийти і тет-а-тет, віч-на-віч обговорити ситуацію, яка складається у дитини. Це не тільки про навчання. Можливо, є проблеми в колективі, в співпраці з дітьми. Можливо, є якісь питання, які б хотіли б батьки задати вчительці, але якось між іншими батьками не наважуються. Це дуже круто. Це настільки піднімає довіру і до вчительки, і до школи загалом. Я вважаю, з точки зору батьків, що чеська школа більш прозора, більш зрозуміла, більш відкрита, більш лояльна до дітей, більш лояльна до батьків. І було б добре інтегрувати цей досвід в українську освітню програму. Звісно, з урахуванням тих реалій, в яких зараз перебувають українські школи».
Ніна Сергієнко працює асистентом педагога у школі в місті Гавіржові, що поблизу Острави. Як працює система освіти у Чехії, вона бачить ізсередини.
Аби отримати цю роботу, вона пройшла спеціальні курси. І каже: перше, чому вчать, — це створювати психологічний комфорт для дітей.
«I це було просто як канони: якщо дитина себе почуває спокійно, комфортно, захищена і розслаблена в школі, тільки тоді вона може вчитися і засвоювати матеріал».
За словами Ніни, у чеських школах значно менше домашніх завдань: основний матеріал діти опрацьовують на уроках, а вдома мають час на відпочинок і власні інтереси. Важливою частиною навчання стає практика — деякі заняття проводять поза класом. Природознавство можуть вивчати просто в лісі, а фізкультура для молодших школярів часто включає заняття в басейні, де діти опановують навички плавання.
«У чеських школах, наскільки я розумію і бачу, акцент частіше робиться на практичному застосуванні знань, комфортному темпі навчання, на розвитку самостійності учнів. Водночас не можна сказати, що одна система однозначно краща за іншу. Вони мають різні підходи і різні освітні пріоритети. Чеська більше орієнтується на індивідуальні потреби дитини та зменшення надмірного навчального навантаження».
У чеських школах також поширені неформальні тематичні дні, які додають навчальному процесу елемент гри та спільного досвіду. Це можуть бути дні у джинсах, без рюкзаків або навіть у піжамах. Такі ініціативи не є обов’язковими, але зазвичай до них охоче долучаються і діти, і вчителі, і адміністрація школи.
«Було дуже смiшно, коли заступниця директора приймала нових учнiв з України, вийшла в такому халаті банному, вийшов директор в піжамі, прийшли нові люди, і я в тому участі не брала, тому що мені ще було так дивно трохи. Я довго пояснювала, чому керівництво школи ходить в піжамах».
Ще один принцип чеської школи — гнучке ставлення до навчального прогресу дитини. Якщо учень не справляється з програмою, він може залишитися на повторне навчання свого року. Це не сприймається як покарання, а радше як спосіб зменшити навантаження і дати дитині можливість краще засвоїти матеріал без психологічного тиску.
«Є можливість, звісно, за літо виправити оцінки, перескласти іспити і пройти в наступний клас, але є такий підхід, що, можливо, дитині краще ще раз повторити це навчання, щоб він не був в наступному класі гірший серед своїх однолітків. І ніхто з цього не сміється, це абсолютно нормальна річ, дитина може залишитися на другий рік два рази за навчання в «закладній» школі. Не скажу, що це добре, звісно, але нічого ганебного в цьому немає».
Іще один фактор, який вразив Ніну, — це інклюзія в чеських школах. Вона каже: це не екзотика та не подвиг педагогів, а звичайна буденність.
«Якщо в Україні ще п’ять років тому батькам часто доводилося буквально виборювати право на асистента для дитини, то тут система працює автоматично. У нас в кожному класі стандартно навчається від двох до шести дітей з особливими освітніми потребами. І це не створює хаосу, бо система підстраховує вчителя. В нас є психолог шкільний, є спеціальний педагог. І тут інклюзивна дитина — робота не лише одного вчителя».
