Школа на свіжому повітрі в Чехії; паралімпійська чемпіонка тренується в Чехії і підтримує освіту

Опинитися в чужій країні, без друзів, родичів та інформації — як це? Ми продовжуємо заповнювати інформаційний вакуум для українців.

У Пльзні додадуть 350 нових місць для біженців у дитсадках

У місті Пльзень дитячі садки збільшать кількість місць майже на 350 у зв’язку з прибуттям біженців із України. Більшість із цих місць буде створено в окремих нових приміщеннях за межами первісних дитячих садків. Таким чином, прийняття українських дітей не буде здійснюватися за рахунок дітей мешканців міста, повідомила агентству ЧТК відповідальна мерії з питань освіти Луція Канторова.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

У Південноморавському краї припинили безплатне перевезення біженців

За даними Міністерства внутрішніх справ Чехії, у Пльзні було зареєстровано близько 520 дітей українських біженців віком від трьох до шести років — це було станом на 2 травня. До часу запису ця кількість іще може змінитися через новоприбулих чи тих, хто виїде. Скільки саме українських дітей буде прийнято до дитсадків, покажуть результати запису 11 і 12 липня.

Найбільше нових місць буде створено у великих міських районах Словани, Доубравка і в центральному районі. Окремі приміщення готують шість садків, вони зможуть прийняти 279 дітей.

Раніше в Пльзні повідомляли, що для дітей біженців із України так само в додаткових приміщеннях будуть створені й нові класи початкової школи.

До Праги з виставою про Донбас приїде київський Театр на лівому березі

Празька театральна група «Празькі міські театри» (Městská divadla pražská) презентує чеську прем’єру постановки київського Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Як повідомили організатори, це будуть перші гастролі цього українського театру в Чехії від початку масштабного вторгнення Росії в Україну. 20 червня о 19-й годині на сцені празького театру Divadlo Komedie буде представлена постановка вистави «Погані дороги». Спектакль буде українською мовою з чеськими субтитрами.

Авторка п’єси — драматургиня, сценаристка і режисерка Наталія Ворожбит, яка також зняла 2020 року однойменний фільм за власним сценарієм. Як пишуть у театральних оглядах, «Погані дороги» — «одна з найактуальніших вистав сьогодення»: «Це справжні історії війни між Росією і Україною, яка почалася в 2014-му. Шість історій про життя, війну і розбиті дороги Донбасу. Вистава — лауреатка численних нагород, а нещодавно отримала й Шевченківську премію».

МОЗ Чехії готує рекламну кампанію за вакцинацію від COVID-19 і для біженців із України

Міністерство охорони здоров’я Чехії готує рекламну кампанію щодо вакцинації від COVID-19, яка має бути спрямована також і на біженців із України. Кампанію планується розпочати 1 серпня, вона буде рекомендувати третю дозу вакцини, а людям із групи ризику і четверту, ще до початку очікуваної осінньої хвилі епідемії.

Серед вимог міністерства до виконавців кампанії — не тільки створення її візуального образу, реклами, теле- та радіороликів тощо: також міністерство хоче отримати комунікаційний матеріал українською мовою.

За даними міністерства, наразі проти коронавірусу вакциновано 65,1 відсотка постійного населення Чехії, не рахуючи біженців, а серед людей похилого віку вакцинованих понад 90 відсотків. Понад 70 відсотків людей, старших за 60 років, отримали й бустерну дозу, а загалом серед населення таких близько 40 відсотків.

Школа на свіжому повітрі в Чехії

Із початком літа школи намагаються проводити заняття для дітей на свіжому повітрі. 1 червня погода також посприяла організаторам дитячих розваг на День дітей. Як українські діти біженців у Чехії бавилися в день свята, дізнаємося з репортажу редакторки Чеського радіо Алли Вєтровцової. На початку вона запитала у завуча «Школи Південь» в Маріанських Лазнях Яни Риґoлової, чи ця розважальна програма була розроблена для українських дітей.

— Ми це робимо для школи першого ступеня, і це свято приготував «Учнівський парламент». Вони підготували цікаву ранкову програму для чеських дітей, а ми вирішили, в рамках навчальної програми, урізноманітнити життя дітям з України, щоб це навчання проходило трішки інакше — навчання чеської мови може проходити і такою формою, за прекрасної погоди, на дворі. Я думаю, що для них це було корисним.

Заохочення до змагань та ігор відбулося на початку свята: діти отримали солодощі у подарунок, напакувалися цукерками і з зацікавленням слухали, які ж ігри їх очікують.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Культурна програма на вихідні; як подорожувати Чехією

— Ми мусимо їх мотивувати — як кажуть, задурно і курка землю не гребе, так і ті діти — вони потребують отримати трохи більше мотивації. Але я думаю, що те, що вони отримали подаруночки, не так важливо — важливо, щоб вони тут розважалися, гралися і були задоволені. І в рамках навчання чеської мови в них тут є можливість спілкуватися з чеськими дітьми, так що це не тільки спілкування з чеськими вчителями, з якими вони бачаться від самого початку свого навчання.

Чеські діти також були присутні на святі українських школярів, пояснювали їм правила ігор. Але чи добре вони розумілися з українськими дітьми?

— Досить добре їх розуміємо. Іноді не розуміємо якесь слівце, але ми це уявимо відповідно до речення. Інакше ми їх розуміємо, майже все.

— А вони вас?

— Ну, цього я взагалі не знаю, але мабуть, так. Ви нас розумієте?

— Маша!

— Jak se máš?

— Mám se dobře.

— Вона розуміє!

— Отак.

— Ти їх розумієш?

— Rozumím vám.

Ігри вибирала Здена Ґаллова, і вона розповіла, як це було.

— Борошно я тут бачу вперше. Це, мабуть, ідея з ютубу. Так що ми приготували пакуночок борошна, насипаємо його, лінійкою з нього зробимо пірамідку, на верхівку покладемо скляну кульку і лінійкою відрізаємо шматочки борошна так, щоб кулька не рухалася з місця. Кеглі моя колега позичила від пожежників із села Жандов, тому ми маємо і кеглі. Ідентифікаційна коробка — це улюблена тема. А дівчинка зі школи позичила від мами рибки. Так що, власне, маємо рибки, мотузку ми взяли в школі. Ходулі теж маємо зі школи. Я згадую свою молодість, дитинство, і мене дійсно цікавить, скільки дітей про них сьогодні знає.

Цей день деякі українські школярі святкували на природі. Ірина Випарханюк розповідає, що празька приватна школа, яка розташована у районі Прага-9 і яку відвідує її дочка, зараз якраз у так званій «Школі на природі».

— На 5 днів вони виїхали зі школою, разом зі вчителями, зокрема, наш клас, український, разом зі вчителями йде пішки, через якісь інтервали у них зупинки, ночівля, їх годують. Дуже цікаво для дітей. У похід моя донька пішла вперше, і їй дуже цікаво. Вона мені дзвонила, вона в такому захваті, що всі разом йдуть, гарна природа.

 Паралімпійська чемпіонка тренується в Чехії і підтримує освіту

Серед біженців із України до Чехії прибувають також і видатні люди. У нас у студії Марина Литовченко з Харкова, чемпіонка паралімпійських ігор у Токіо 2020 року з настільного тенісу, чемпіонка світу, багаторазова чемпіонка України. Зараз вона перебуває у Празі і продовжує свої тренування, а ще — організовує благодійний збір на підтримку освіти в Україні і університету імені Каразіна в її рідному Харкові.

— Розкажіть, будь ласка. про ваші спортивні досягнення.

— По-перше, я дуже вдячна Чехії, а саме чеській паралімпійській команді, яка допомогла мені знайти можливості для продовження спортивної кар’єри, і на сьогоднішній день це для мене дуже важливо, адже я як український спортсмен маю велику ціль — представляти свою країну, показувати, що наша держава має своїх спортсменів. І тому для мене дуже важливо продовжити цю важливу місію, займатися спортом, їздити на змагання і показувати найвищі результати.

Тут, у Чехії, я маю трьох чеських тренерів, які допомагають мені реалізувати себе як спортсмена. І я вже їздила на перші змагання в Словенію, де виступила добре — зайняла три перші місця: в особистому заліку, в командному (жінка-жінка) і в міксі (жінка-чоловік). Я навіть не очікувала, що будуть можливі такі результати. Адже цей період, коли почалася в Україні війна, — це дуже стресово, і, звичайно, ти не розумів, що робити далі, як діяти — чи виїжджати, чи залишатися, як продовжувати, де бути і як знову знайти себе і як знову продовжити тренуватися. Тому сьогодні це для мене дуже важливо, і коли я трохи відійшла від цього стресу, коли зрозуміла, що я в безпеці, що я в Чехії у своєї знайомої — це для мене такий ковток нового життя, нові цілі і пошук можливостей для того, щоб захищати честь України і продовжувати жити.

— Ви також готуєте доброчинний збір на підтримку Університету імені Каразіна в Харкові, розкажіть більше про це.

— Я ще працюю на пів ставки в Каразінському університеті, і я знаю всю ситуацію зсередини. Я бачу, наскільки люди дійсно сьогодні потребують підтримки і фінансової допомоги чи гуманітарної допомоги. І я зрозуміла, що я не можу не допомогти, і я повинна була щось по можливості зробити.

Я спочатку мала таку ідею, що я готова продати свою золоту паралімпійську медаль для того, щоб отримані кошти були передані на Каразінський університет. І це я зробила в себе на сторінках у фейсбуці, в інстаграмі, і я отримала дуже багато повідомлень про те, що читачі не хотіли б, щоб я продавала свою медаль, і мої друзі мені запропонували можливість створити збірку коштів, і я погодилась.

Для мене дуже важливо не стільки продати цю медаль, скільки розказати про цю ініціативу, розказати про те, що сьогодні потребують допомоги не лише наші солдати, які захищають нашу землю, а й сфера освіти. Тому що сьогодні важлива підтримка людьми одне одного. І викладачі, і студенти теж потребують підтримки. Зараз дуже багато викладачів, які читають свої лекції в підвалах чи на передових. Це проблема з ноутбуками, з планшетами. І таким чином я зрозуміла, що своєю медаллю я могла б допомогти університетові — не стільки фінансово, тому що ми розуміємо, що 30 тисяч доларів — це невелика сума для університету, — але якщо інформаційно я буду казати про це більше, то більше людей почують і більше людей задумаються про те, що дійсно треба рятувати освітній процес, тому що ми бачимо по наших сусідах, як їм не вистачає цього освітнього процесу для того, щоб було якесь критичне мислення і розуміння, що війна ніколи не може бути «плюсом» — це лише негатив, це смерть, це руїна і, на жаль, це зламані життя. І ми розуміємо, що ми повинні більше казати про те, що освіта має бути, і кожна людина повинна задумуватися над тим, наскільки її влада чинить правильно і коректно. Тому що патріотизм патріотизмом, але коли верхівка твоєї влади робить певні речі, які не є коректними, треба вміти відстоювати свої певні права. Я розумію, що можливість відстоювати свої права є більше в демократичних країнах. Але це не заважало і нашим сусідам так робити декілька років тому.

І я розумію, що я як спортсмен, який має можливості казати більше про це і бути почутою, — мені хотілося б казати не лише про допомогу територіальній цілісності нашої держави, але й про цілісність освітнього процесу. Бо саме освіта нас робить гуманними, робить людьми, вона змушує нас замислюватися, що ми хочемо від цього життя і чи потрібна ця війна… Про це мало говорять, але це дійсно треба.