Сказала — зробила! У Празі українська акторка відкрила студію акторської майстерності
Українська акторка Аліна Катречко до повномасштабної війни працювала в Одеському українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька. Приїхавши до Праги, запевняла, що заробляти на життя буде лише акторською діяльністю, і жодних інших вакансій їй не пропонувати. Сказала — зробила! Крім того, що Аліна грає на сцені празьких театрів, у приміщенні Скаутського інституту в Празі, що на Старомаку, розташувалася її свіженька акторська майстерня з цікавою назвою TAK/DAT (Театральний Аматорський Колектив). Запрошуємо і вас!
— Аліно, розкажи про свою студію, яка вже доволі успішно функціонує.
— Я приходила до тебе на інтерв’ю до студії Radio Prague International останній раз у січні, і тоді це були тільки фантазії. І ось через тиждень в нас відбудеться перший показ уривків із Шекспіра — це буде такий читка-показ, можливо, уривочки маленькі з Шекспіра. Тобто від створення у лютому, ми засновані 22 лютого, ми почали функціонувати, функціонували, зараз підемо трошечки на канікули у липні, тому що нам всім вже хочеться відпочивати і якихось літніх активностей, але працювали ми дуже міцно по чотири години на тиждень. Нас близько 20 людей, які займаються цим вівторок-субота.
— Розкажи про своїх студентів. Хто прийшов до тебе, це люди якого віку? Це актори чи аматори?
— Через те, що я планувала цю студію як аматорську студію, сама мета цієї студії була відкрити шлях до акторської майстерності, знайомство з акторською майстерністю для людей, які завжди про це мріяли або думали, які пішли у абсолютно різні професії. В мене є айтішники, в мене є люди, які займаються громадською діяльністю, є люди, які займаються наукою, бізнесом — і це дуже цікавий досвід. Тому що одна справа — дивитися, як людина стає актором, плануючи це, а інша справа — дивитися, як людина втілює свою дитячу мрію. Це і інший погляд на саму професію — побачити її під тим кутом, під яким вони її бачать. І, звичайно, це все дорослі люди: 30, 30+, 25 — це все люди, які вже якимось чином склалися в житті, і це робить процес ще цікавішим.
— Вони ж не просто так приходять — ти вже сказала про те, що буде попереду Шекспір, де будете його грати? Як ти розподілила ролі? Чи всі захотіли взяти участь, чи, можливо, хтось ще не готовий до того, щоб вийти на сцену, і хоче ще трохи позайматися?
— Як відбувалося? Коли я починала вести урок, я розуміла: якщо просто проводитиму тренінги з акторської майстерності і імпровізацію, за три місяці людям це вже не буде цікаво, тому що це все ж таки етапна історія — так само, як у спорті, фітнесі: ти досягаєш певної межі, і далі треба кудись рости для того, щоб це мало ефективність. Я одразу зазначила, коли в нас був відкритий урок 24 травня — ми там просто показували, чим ми займаємося на уроках, ми трошки торкнулися глядача, нас хтось дивиться, і, звичайно, коли в мене постало питання, що мені роздати людям, в яких є непоганий життєвий досвід, але немає акторського, то я зупинилася на Шекспірі.
Я, звичайно, добре знаю цього автора, я знаю, як з цим матеріалом працювати, і він дає можливість з ним працювати, навіть новачкам, і він цікавий, він на слуху, там цікаві ролі. Чи всі задоволені? В нас були, звичайно, питання з приводу ролей, в мене є, наприклад, люди, які доєдналися місяць тому чи півтора, відповідно, вони не можуть отримати таке саме навантаження, як люди, які займаються від початку заснування студії. Роздавала я ролі відповідні скоріше навіть не зовнішності, а психотипу кожної людини. Деяким людям я дала ролі, які схожі на них.
— Тоді це простіше, бо їм нема чого грати?
— Так, але є люди, яким я дала спеціально, навмисно, ролі на спротив, абсолютно протилежні їхньому характеру, і це теж дуже цікавий експеримент. Насправді що з тим, що з тим треба вміти працювати, тому що подекуди так само складно працювати із собою, як і складно працювати зі своєю протилежністю, тому тут у кожного буде свій особистий шлях.
— А що з Шекспіра зіграють студенти?
— Це будуть різні уривки, зокрема— в нас п’ять уривків: «Багато галасу з нічого», «Ромео і Джульєтта», «Дванадцята ніч», «Приборкання норовливої» і «Гамлет».
— Де зможуть глядачі це побачити?
— Ми будемо грати в приміщенні ресторану The Boršč, власники надають дуже часто своїм відвідувачам можливість побачити і подкасти, і ми там з’явимось. Це буде дуже короткий показ.
— Напевно— покази потребують багато репетицій — як проходять у вас заняття?
— Заняття проходять двічі на тиждень: у вівторок ввечері і після обіду в середу. Заняття в себе включає сценічну мову (підготовку мови, підготовку дикції, підготовку голосу), фізичну підготовку (тренінг на ритміку, темпоритм, біомеханіку), потім етюди на спонтанну імпровізацію (імпровізація на задану тему для створення історії), і етюди (підготовка студентів на задану тему — маленька вистава без тексту з сюжетом).
— Хотіла запитати про майбутній показ уривків з п’єс Шекспіра: ти ж ще виступаєш і у ролі режисерки?
— Можна і так сказати. Насправді є різниця між режисером і режисером-педагогом, тому що режисер зазвичай приходить вже до акторів, і його мета тільки надати задачу: що він хоче. Задача акторів — це відповісти: як? З режисером-педагогом у нас інша історія: ти маєш не тільки виступати у ролі режисера, але ще і у ролі актора, тобто ти проводиш цю битву з двох боків: ти не маєш права жорстко ставити якісь умови, ти не маєш права завдавати якоїсь певної шкоди, тому що зазвичай режисери про це не піклуються. Тут ти нібито і з цього боку, і з цього, ти можеш направляти. Насправді ніякої шаленої режисерської задачі поки що новачкам ти не можеш поставити, тому що вона все ж таки передбачає більшу підготовленість.
— Коли краще долучитися до твоєї студії — вже після відпустки?
— Найкраще підписатися на нашу сторінку в інстраґрамі: TAK/DAT (Театральний Аматорський Колектив) — і слідкувати за оновленнями. Скоріш за все, десь з середини серпня ми вже проведемо кілька майстер-класів з акторської майстерності для всіх охочих, а від цих майстер-класів всім, кому буде цікаво, хто вже спробує, тих, хто вже буде розуміти, на що він підписується, — вони вже долучаться до нової групи, тому що група, яка вже займалася, продовжить тим складом, а новачки почнуть свій шлях окремо. Також з серпня ми відкриваємо підліткову і дитячу групи.
— З якого до якого віку?
— З 6 до 10 і з 11 до 16. Від 16 років вже можна долучатися до дорослої групи.
Ми поспілкувалися з Аліною у студії перед приходом її студентів. Не маючи стосунку до акторства, я була зацікавлена дізнатися, що особливого у заняттях з акторської майстерності і чому займатися приходять саме ті, хто обрав у житті для себе зовсім іншу професію.
Олександр Суббота:
— Я записався десь в березні, група вже працювала, і, власне, мені розповіли про ці акторські курси, і мені цікаво було дуже. Я, в принципі, багато розмовляю з людьми, і, як я уявляв, акторські курси мені можуть дати навик розмови: більш впевненої, більш вольової, більш зрозумілої. Я прийшов з думкою просто навчитися цьому, а потім мені почало подобатися ще рухатись, почали подобатись ці заняття наші, і мене затягнуло.
— А до цього моменту ви займались коли-небудь на акторських курсах чи займалися акторством, чи десь грали?
— В мене був лише один короткий момент, коли я з друзями був просто в Черкасах, був великий виступ Ступки з трупою, і ми там їм трошки допомагали, і у якийсь момент не було людини, яка б була б бородата, для того, щоб зіграти роль бусурманина, я мав із шаблею бігати людей гасити. Мені чітко не пояснили задачу, і я проявив сильну активність: ледь бусурмани не виграли в наших козаків, але мені почали махати: Сашку, все, досить. І я якось героїчно загинув. Це був один досвід, а так більше ніколи не займався.
— А тепер, коли ви вчитеся і навчитеся більш впевнено і гарно розмовляти, ще якісь амбіції з’явилися — можливо, десь грати, чи мрієте про якусь роль?
— Чесно кажучи, в мене дуже багато інших різних напрямків. Мені це подобається — однозначно. Мені подобається грати якісь ролі, перевтілюватися, в якісь моменти цікаві завдання у нас можуть бути: зіграти спортсмена, стрибки з парашутом, — і це дуже класно, але так, щоб зробити це своєю професію, то, на жаль, — ні. Я дуже багато займаюся різними волонтерськими проєктами, тому не можу достатньо часу приділяти цьому. Я розумію свої межі і опираюся на те, що я можу.
— А з чим пов’язана ваша професія?
— Я інженер-проектувальник електричних мереж — це основний мій напрямок. За другою освітою я психолог і я працюю з підлітками як волонтер, паралельно з цим я у «Змінотворцях» — це великий проєкт в Україні. Ми навчаємо підлітків, в нас понад тисяча дітей, які залучені, і я веду там довкілля. Це дуже класний проєкт, просто божественний, і в мене через кілька днів починається нова група, тому я задоволений. І наступний напрямок — це я демобілізованих військових навчаю проєктувати сонячні станції, в них немає роботи, і в рамках проєкту ми навчаємо їх це робити. З вересня в мене буде новий напрям на дуже високому рівні, ми будемо навчати далі військових, тому в мене немає часу.
— Демобілізовані військові, я так розумію, ті, які мають якісь поранення?
— Так. В мене був хлопець з однією рукою, був чоловік без ніг. На жаль — це війна, і в людей була якась інша спеціальність, вони могли в ній якось проявлятися, але прийшов час, вони там вже не можуть працювати і не можуть себе проявляти. Я зараз у захваті від групи, в мене закінчується чергова група: сім дівчат — перший раз, коли в мене так багато було дівчат, які впевнені, толкові, ставлять дуже класні питання. Мені акторська школа дуже допомагає, тому що мені якось легше стало спілкуватися з людьми, я відчуваю, що останні мої курси, якими я займаюсь, — я якось більш впевнено поводжу себе зі своїми студентами. Складно їх назвати «моїми студентами», бо інколи це старші за мене люди.
— А вам скільки років?
— 40.
Анна Горб:
— З Аліною я займаюся з березня, дуже подобається. Прийшла майже на початку, пропустила буквально два заняття. Увірвалася, з тих пір тут, і намагаюся не пропускати.
— У житті чим займаєтесь, акторством чи ні?
- Ні. Я працюю в IT проєктним менеджером.
— А навіщо прийшли на акторські курси? Чого хотілося?
— Мені це завжди було цікаво, і до того, як прийти сюди, я мала таке хобі: я начитувала вірші на відео, і ніби мала непогані відгуки, тому мені це завжди подобалося. Я хотіла якось самореалізуватися, можливо, на сцені. До речі, скоро буде поетичний вечір за підтримки «Спілки», і там буде вільний мікрофон — приходьте, читайте, і я також буду читати.
— А ви відчули вже, що вам настільки допомогли ці курси і заняття з Аліною, що ви трохи інакше, можливо, більш професійно, почали читати вірші?
— Я не можу це конкретно сказати про вірші, але я можу сказати— що в мене трошечки змінилася постава. Я трошечки по-іншому рухаюся і частіше звертаю на це увагу. І щойно з’являється якась роль, то прямо кожного дня дивишся на себе в дзеркало і думаєш: «а як би це зробив твій персонаж?». І так підтягуєшся трошки і йдеш жити те життя, вже трошки від не свого імені.
— Стосовно персонажів: незабаром студенти студії зіграють уривки з п’єс Шекспіра. Чи чекаєте ви на цю подію? Чи є тремтіння, сподівання на це?
— Я трошечки звикла до сцени, тому прямо якогось тремтіння в мене немає, але, звісно, це кожного разу трошки в холодну воду: не знаєш, яка буде публіка; не знаєш, як тебе сприймуть; не знаєш, чи ти забудеш текст посеред вистави. Сподіваюся, що ні. А так взагалі це цікавий досвід і завжди радість — і працювати з колегами на сцені, і бачити зацікавлені очі в залі.
— Кого будете грати?
— Матір Гамлета королеву Гертруду.
— Складна роль для вас чи ні?
— Дуже мало тексту.
— Це добре чи ні?
— Це складно якраз, тому що тексту мало, і коли в тебе є текст, ти знаєш, як себе подати на сцені; коли в тебе тексту немає, то ти маєш якось відігравати лише реакцією на текст інших персонажів, а не просто стояти стовпчиком. Тому це буде досить цікаве та складне завдання.
Також на цю тему
-
«Я кожен день борюся за право заробляти своєю професією»: акторка Аліна Катречко не зраджує мрію
Уже понад п’ять місяців актриса мешкає у Празі і знайшла себе в англомовному театрі, інколи за запрошенням української «Спілки» граючи вистави й українською
