«Я кожен день борюся за право заробляти своєю професією»: українська акторка Аліна Катречко не зраджує мрію
До повномасштабної війни Росії проти України акторка Аліна Катречко працювала в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька. У її багажі творчих здобутків були ролі у виставах відомого українського режисера Івана Уривського «Тіні забутих предків», «Підступність і кохання», «Прекрасний рогоносець». Уже понад п’ять місяців актриса мешкає у Празі і знайшла себе в англомовному театрі, інколи на запрошення української «Спілки» граючи вистави й українською. Та незважаючи на складний акторський заробіток, вона не згодна відмовитися від мрії й працювати у сфері обслуговування.
— Аліно, ти опинилася у Чехії не так давно, бо на початку великої війни майже одразу виїхала до Болгарії — в тебе батько болгарин.
— Насправді не одразу, я пів року ще намагалася працювати в Україні, потім мені надійшло запрошення з Болгарії, я працювала там півтора року, і потім приєдналася до Prague Shakespeare Company — англомовного театру у Празі.
— Скільки часу ти вже у Празі перебуваєш?
— П’ять місяців.
— Ти вже відчуваєш тут себе своєю?
— Я, в принципі, маю сказати, що я одразу у Празі відчула себе своєю. Ще коли я приїздила сюди по роботі. Я не очікувала цього, тому що я Прагою ніколи не цікавилася особливо. Знаю, що моя бабуся дуже любила сюди їздити ще за радянських часів, вона багато розповідала. Коли мене запросили у проєкт «Гамлет», то перший тиждень репетицій був у Празі, я приїхала — і нарешті з того моменту, як я виїхала з України, відчула себе знову вдома.
— Розкажи трохи про цей проєкт «Гамлет».
— Це надзвичайно цікава робота, я б навіть сказала, що за мій багаторічний шлях у театральному мистецтві це один з найцікавіших проєктів, у яких я брала участь. Це проєкт англомовного американського театру, базованого у Празі, він функціонує з 90-х років і називається Prague Shakespeare Company. До цих проєктів залучено дуже багато відомих американських та чеських артистів, українських артистів, але основне правило — треба вміти грати англійською мовою.
— Ти добре знаєш англійську?
— Я вчила англійську сама, на жаль, в мене не було можливості вивчати її якось особливо, але, як бачите, беруть до участі і вже дві вистави випустили: «Гамлет» і «Різдвяну історію» про Скруджа.
— Тобі пощастило, і навіть через війну ти не покинула театр.
— Я кожен день борюся за право заробляти своєю професією — це правда! Тому я і уникаю підробітків, не пов’язаних з мистецтвом, тому що це дуже небезпечна історія. Якщо ти один раз здасися і підеш працювати у сферу обслуговування чи кудись ще, то ти можеш назавжди втратити професію. Можливо, якщо я зараз піду заробляти адміністратором готелю, то я буду заробляти набагато більше, але я зраджу свою мрію, тому я б’юся з останніх сил, щоб щось нове пропонувати суспільству. Я не лише актриса, а ще і театральний педагог за освітою. Я закінчила магістратуру з червоним дипломом, за освітою я викладач акторської майстерності — це магістерська моя освіта. Саме тому я зараз буду відкривати театральну школу у Празі, як для аматорів-дорослих, так і для підлітків і дітей, і також будуть профільні курси для людей, які займаються акторством, для підвищення акторської кваліфікації.
— Коли саме ти плануєш відкрити театральну школу і як записатися?
— Знаходити мене в інстаґрамі і фейсбуці та писати мені в особисті. Я думаю, що курси стартуватимуть у 20-х числах січня, ми вже домовляємося за приміщення, я не знаю, чи то буде Прага-1, чи десь поруч. Коли вся інформація буде доступна, то я обов’язково зроблю великий пост. Це буде недорогий курс, він буде більше спрямований на мій розвиток як педагога і також на те, щоб люди відкривали себе з різних боків. Окремо в мене є заняття з ораторського мистецтва для людей, які займаються бізнесом та наукою.
— Якщо повернутися до твоїх слів про те, що ти не зраджуєш свою мрію. Якою є твоя мрія?
— Моя мрія блакитна. Я б дуже хотіла захистити докторський ступінь у сфері розвитку акторської майстерності серед підлітків і аматорів, мені ця тема цікава. Я б хотіла зробити дослідження на цю тему, бо моя магістерська наукова робота була пов’язана з біомеханікою, тому що я сама танцівниця і гімнастка. Я дуже багато років присвятила тому, як фізична підготовка пов’язана з акторською майстерністю, як правильно це використовувати, щоб це не був балет, але був драматичний театр, наповнений рухом та динамікою. Та гадаю, що я буду присвячувати себе не тільки сцені, але і тому, щоб допомагати людям знаходити свій шлях в акторській професії чи в акторській сфері, навіть якщо це просто хобі чи розвага для них.
— Якщо навіть не буде грошей на їжу, ти не будеш зраджувати мрію?
— Що значить не буде вистачати грошей на їжу? Люди завжди потребують викладачів танцю, вони потребують викладачів акторської майстерності — це навіть в Україні зараз популярне. Якщо ти вмієш стукати, то тобі, найімовірніше, відкриють. Якщо раптом заборонять мистецтво взагалі, то тоді, напевно, що… Але якщо ти цілеспрямований, то ти знайдеш свій шлях.
— Чи зустрічаєшся ти тут з одеситами-акторами? Чи є тут своя акторська спільнота?
— У нас є акторське ком’юніті українське, яке у лютому цього року презентуватиме вдруге виставу українською мовою «Будеш третій?». Власне, вона у більшості йде українською, а частково чеською.
— Що в тебе з чеською?
— Už špatně mluvím. Власне, вистава називається «Будеш третій?», і я всіх запрошую на цю виставу 15 лютого, у мій день народження, від української «Спілки», з українськими акторами, з якими ми, власне, хороші друзі. Ми зробили легку, смішну, сучасну комедію про служницю, яка йде працювати у сім’ю, де чоловік з дружиною одне одному кажуть, що їдуть — вона до мами, а він у відпустку, — і повертаються у свій величезний будинок кожен з коханцем, і служниця вимушена це все розрулювати, бо в кожного є свій інтерес залишатися непоміченим у цьому будинку. Це класна комедія, яка відбудеться у театрі Na Prádle о 19.00.
— В Одесі, граючи у театрі, ти була залучена, у тому числі, і до вистави «Тіні забутих предків» у постановці режисера Івана Уривського. Чи відвідала ти його виставу «Перевтілення» за Кафкою, яку він поставив у Празі у театрі «Рококо» восени минулого року?
— Так, ми з Іваном у дуже хороших стосунках. У виставу «Тіні забутих предків» я, власне, ввелася. Моя перша робота з Іваном була «Прекрасний рогоносець», потім ми ще працювали над «Підступністю і коханням» Шиллера і я вводилася у його постановки. Багато років я у нього вчилась, і він зростав як режисер, бо я пам’ятаю часи, коли на Уривського було важко продати 30 квитків, а зараз це неможливо уявити. Я завжди була впевнена, що цей пістолет має вистрілити, було зрозуміло, що рано чи пізно його відкриє для себе аудиторія. Мені дуже подобається з ним працювати, ми бачилися з ним тут у Празі. Він дуже хороша людина і дуже хороший режисер, але те, що він чудова людина, — це набагато важливіше.
— За якими українськими виставами, у яких ти грала в Україні, ти сумуєш найбільше?
— Сумую? Напевно, за кожною виставою, яку я мала можливість грати рідною мовою в Одесі, я сумую. Я в принципі сумую за тими часами — це були чудові роки мого життя, коли я долучилася до театру, коли я мала можливість розвиватися як акторка після університету. Я думаю, що я сумую не за окремою виставою, а в принципі за тим мирним життям, коли ми мали змогу жити так, як нам хочеться, а не так, як ми вимушені.