У Празі мітингували на підтримку захисників «Азовсталі»; українські діти розповідають, як вони бачать чеські звички

Опинитися в чужій країні, без друзів, родичів та інформації — як це? Ми продовжуємо заповнювати інформаційний вакуум для українців.

Понад 200 людей зібралися на Староміській площі в Празі в неділю, щоб підтримати евакуацію українських військових із металургійного заводу «Азовсталь» у Маріуполі. На мітингу люди також могли підписати петицію із закликом до світу негайно відреагувати на ситуацію в Маріуполі і на необхідність врятувати життя українських захисників.

«Звільнення захисників «Азовсталі», не лише поранених, а й усіх, має бути справою нашої честі й людської гідності. Сьогодні вже не маємо права мовчати, сьогодні мусимо кричати про порятунок не лише українців, а й усього світу», — сказав на демонстрації посол України в Чехії Євген Перебийніс.

11 фото

На зустрічі також виступила дружина одного із захисників Аріна Хаванських: «Вони живуть у катакомбах. Просто катакомби. Так, є ліжка. Але їжі в них небагато — «від слова зовсім». Чоловік мені сказав, що їм видають 100—150 грамів каші на день. Це дорослим чоловікам-захисникам! Пів склянки або склянку води теж на добу. Я вважаю, що ми мусимо їм допомогти, і я вважаю, ми повинні робити все, що зможемо».

Жінка закликала людей ділитися інформацією про захисників Маріуполя у своїх соцмережах. «Чим більше людей діляться інформацією про «Азовсталь», тим більша ймовірність того, що вона досягне людей, які дійсно можуть домогтися поліпшення їхньої долі і допомогти їм», — додала вона.

Університет міста Градець-Кралове відкрив сьогодні чергові курси чеської мови для біженців від війни з України. Ці курси призначені для підлітків віком від 14 до 18 років. Таким чином університет відповів на заклик Міністерства освіти навчати дітей шкільного віку, повідомив агентству ČTK речник університету Якуб Новак.

Загалом буде п’ять курсів по 80 годин для студентів різного віку у період із травня по серпень 2022 року. Перший курс університет відкрив 2 травня — на нього записалися 12 біженців віком від 9 до 51 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Як знайти усе необхідне для себе і дитини

Інтерес до курсів для молоді, які стартували 16 травня, великий. Місткість першої групи з 12 учасників була заповнена наперед. «Ми очікуємо такого ж інтересу до інших курсів, підготовлених факультетом інформатики та менеджменту і педагогічним факультетом», — сказав речник Якуб Новак.

Мета проєкту — дати можливість дітям, які приїхали з України під час хвилі біженців, вивчити і вдосконалити основи чеської мови і подолати мовний бар’єр. Випускники всіх цих курсів отримають сертифікат, повідомили представники університету.

У місті Брно в колишньому монастирі в центрі міста стали поселятися українські матері з дітьми. Одну кімнату зайняли в неділю, а сьогодні вдень вселилися ще три сім’ї. Далі там будуть поселятися й дальші біженці, повідомило агентству ČTK жіноче освітнє об’єднання «Весна», яке забезпечує діяльність цього місця поселення разом із іншими організаціями і волонтерами.

За останні тижні волонтери змогли відремонтувати та обладнати будівлю для українських сімей. Окремі кімнати, яких понад 20, невеликі, але нещодавно побілені, з основними меблями й обладнанням. Мешканці також можуть користуватися загальними кімнатами і кухнею, а також тихим внутрішнім двориком.

Приміщення в першу чергу призначене для сімей у критичній ситуації, які потребують більш цілеспрямованого догляду, сімей із дітьми з важкими захворюваннями або інвалідністю, а також для жінок з різними травмами, вагітних жінок і жінок після пологів і медичних процедур, повідомляла раніше речниця Брненської єпархії Мартіна Яндлова.

І про погоду в Чехії. Прогноз на завтра: у вівторок переважно хмарно, на більшій частині країни дощі чи й грози; під вечір хмарність буде зменшуватися, дощі вщухнуть; буде помітно холодніше, ніж сьогодні, — лише до 15—21 градуса.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Підготовка до приймання українських дітей у школи й садки; особливості охорони здоров’я в Чехії

У Їглаві п’ятнадцять українок знайшли роботу у місцевій пральні та хімчистці. Підприємство обробляє білизну клієнтам не лише з околиць, але також і з Праги, Брно та Зноймо. Переважно це готелі, які здійснюють великі замовлення, що придатні для промислової обробки. Роботу працівницям полегшує спеціальне обладнання. Про те, як українки влаштувалися в Їглаві, розповідає кореспондентка Чеського радіо Вікторія Шмуліна.

За словами директорки підприємства Prádelna a čistírna Jihlava Мартіни Прошкової, хороший досвід роботи з українцями був і до цього. А після пандемії COVID-19 виникла необхідність заповнити дефіцит персоналу.

На підприємстві йдуть назустріч новачкам — у питаннях навчання, графіку роботи, тривалості й початку робочого дня, адже працюють жінки, яким потрібно дбати про дітей.

Українка Марія Бочкор перебуває в Чехії з кінця лютого. В неї дорослий син і дочка-школярка. Коли дочка була влаштована до школи, пані Марія стала до роботи в пральні. Знайти місце допомогла волонтерка з православної громади.

І колективом, і умовами Марія Бочкор цілком задоволена.

— Ми приїхали сюди, коли почалась війна: зібрались за пів години. 26 лютого ми перетнули кордон. Потім влаштовували доньку до школи. Зараз усе нормально: вона ходить у школу. По вихідних бачимось зі старшим сином. У пральні працюю по вісім годин, попросила про графік, щоб більше часу бути з донькою. Вона рано йде до школи, і я не хотіла, щоб після обіду вона була сама, тому що дитина не може бути без нагляду.

Пральню робота українок влаштовує, хоча і визнають організаційні складнощі. За словами Мартіни Прошкової, мовний бар’єр долають за допомогою різних застосунків. Головним фактором успішної співпраці залишається бажання працювати, знаходити компроміси і домовлятися.

На підприємстві сподіваються, що сфера туризму та послуг оговтається після обмежень COVID-19. Якщо відновиться заповнюваність готелів, то буде вистачати і завантаження пральні, а відповідно буде попит на робочі руки. У Мартіни Прошкової вже навіть складено лист очікування з прізвищ тих українок, які хочуть влаштуватися на роботу.

Звички й побутові традиції Чехії — якої думки про життя в Чехії діти українських біженців, які спостереження в них з’явилися під час перебування у новому середовищі і що вони думають про культуру спілкування у чеському місті-курорті Маріанські Лазні? Про це ви почуєте в репортажі редакторки Чеського радіо Алли Вєтровцової.

— Мене звуть Марія Лесик, мені 12 років. Я перший раз у Чехії, приїхала тільки через війну.

— Тут, можливо, зовсім інші звички, у порівнянні з українськими. Що тебе здивувало?

— Спочатку мене здивувало те, що тут у 9 годин всі люди вже йдуть спати. Вони поводять себе дуже тихо, і в них прийнято не шуміти. А в нас в Україні такого немає, і в 9 годин всі тільки починають гуляти.

— А, наприклад, те, що незнайомі люди вітаються на вулиці, а в Україні це не вважають за потрібне?

— Мене це теж так здивувало. У нас у містах ті, хто не знають один одного, не вітаються. В Чехії це зовсім по-іншому. Я думаю, що вони бажають собі гарного дня.

— А які ще речі? Їжа?

— У них тут дуже цікава кулінарія, у них гуляші, кнедлики. Мене це дивує, тому що у нас в Україні такого не їдять. У нас їдять звичайну постійну їжу, так би мовити.

Микита евакуйований із Сєвєродонецька і вже встиг себе зарекомендувати у чеській школі як спостережливий та кмітливий учень і переможець у спортивних змаганнях. Із бабусею й мамою вони живуть у кімнаті готелю, де Микита вже повісив на дзеркало свою першу чеську нагороду — медаль зі змагань. Його мрія — знищити Путіна і стати дипломатом. Що ж сподобалось хлопчикові за ці два місяці в Чехії?

— Народ привітний. Всі вітаються один з одним, а мене в магазині, якщо в мене один товар, пропускають до каси. Мені тут подобається те, що тут немає «бабах», не бомблять нічого. Мені подобається те, що тут кругом ліс.

Можливо, деякі звички діти привезуть із собою до України. Навіть у цей нелегкий час випробувань для них це — школа життя.

— Мене звати Іванка.

— А ти з якого міста?

— З Житомира.

— Скажи, будь ласка, як тобі чеські звички в порівнянні з Україною?

— Тут пропускають на дорозі, коли ти хочеш перейти. І всі вітаються.

— А їжа?

— Їжа тут несмачна.

— Кнедлики тобі не сподобалися?

— Ні.

— Що б ти хотіла перенести додому в Україну?

— Із звичок? Щоб пропускали машини, коли ти переходиш дорогу на пішохідному переході.

— Я Василь Гололобов. Я з України, з Нікополя, таке місто маленьке.

— Скажи, будь ласка, ти помітив, що тут люди себе трохи по-іншому поводять, ніж в Україні?

— Так, помітив, дуже сильно по-іншому. Вони набагато добріші, я думаю. І вітаються на вулиці. І вони можуть допомогти чимось, якщо вони бачать, що хтось не може щось зробити, то якщо знають, вони підійдуть і допоможуть. Я це знаю. В мене була така ситуація в магазині. Я хотів у скриньці залишити свою сумку, а там треба було покласти монетку, 5 крон, і тоді вона закривається. А я не знав, що треба робити. До мене підійшла бабуся, показала, як це робиться, і я пішов далі за продуктами в магазин.