Українська хореографиня Яна Реутова: кожна дитина і кожен дорослий може навчитися танцювати, а для біженців це ще й арт-терапія
Українська хореографиня й танцівниця Яна Реутова приїхала до Праги з дочкою близько трьох років тому і зараз працює в театрі танцю Ponec. У розмові з Radio Prague International Яна розповіла про свої улюблені проєкти і сприйняття чеської танцювальної сцени, а також про те, чому танцювати важливо і дітям, і дорослим.
«Спочатку я була не педагогом, а асистентом і могла просто перекладати з англійської на українську чи російську мову нашим дітям і допомагала чеським педагогам. Я вивчила методику, як вони працюють із дітьми, бо мій принцип роботи в українській студії був зовсім інший, і потихеньку почала займатися з нашими дітками.
Мій перший проєкт тут, у Празі, відбувся на фестивалі Tanec Praha. Мене попросили зробити щось для дня Focus Ukraine — захід, де треба було представити якийсь танець, мистецтво, пов’язане з Україною. Це був мій перший досвід співпраці в ролі хореографа тут, у Празі, у червні 2022 року.
Коли я асистувала, то побачила, як чеські педагоги викладали у формі гри. Вони розглядали танець із боку натурального руху: це не той рух, який ми технічно «обробляємо» тілом, розуміючи, які м’язи ми залучаємо. Ми не заглиблюємося в тілесні й технічні знання, а заходимо через те, як ми відчуваємо рух і можемо його інтерпретувати. Це абсолютно інше, і це дуже добре розвиває моторику, імпровізацію в дітей, уяву. Це абсолютно не про техніку танцю, але мені подобається цей прийом, і я думаю, що якщо колись у мене буде можливість відкрити свою студію в Празі чи знову в Україні, то, найімовірніше, я поєднуватиму вже два види підходів — тобто у свій урок обов’язково внесу «танець грою». Так зараз називаються наші лекції.
Я вважаю, що гру дуже-дуже важливо зберегти. Ми настільки серйозно ставимося до дітей — вони вічно «мусять» чогось досягти, чогось навчитися, показати себе і так далі. У Чехії я зіткнулася з тим, що до дітей тут зовсім інше ставлення. Дитина в першу чергу має залишатися дитиною, і для мене це дуже цінно. Власне, я від своєї дочки зараз не вимагаю стільки, скільки вимагала в Україні. Все-таки зберігаю за нею можливість вибору і бережу її дитинство. Це те, що роблять і педагоги театру Ponec. Їхня мета при роботі з дітьми — зберегти дитинство й інтерес до танцю і розвитку свого руху».
Для того, щоб танцювати, особливий талант не потрібен, вважає Яна. Танець — природний рух і для дитини, і для дорослого. Рух під музику допомагає не тільки розслабитися і краще пізнати себе, а й звільнитися від гнітючих думок.
«Чим краще навчене тіло, тим воно вільніше, і тим імовірніше, що воно продемонструє геніальні речі, які ми потім бачимо на сцені світових театрів. Я вважаю, що кожна дитина і кожен дорослий може навчитися танцювати. У театрі Ponec є курси і для дорослих. Наразі ми відкрили спеціальний ранковий курс для самозайнятих мам, які не працюють в офісі. Вранці вони відводять діток до школи чи садочок і в них залишається якийсь час на себе, на розвиток свого тіла.
Навчити можна всіх. Та й учити не треба — треба просто підказати, як зрозуміти своє тіло, і все. Існує дуже багато методик для розслаблення і внутрішнього усвідомлення власного організму. З дорослими ми працюємо через глибші, філософські моменти, з дітьми — все через гру. Ми пропонуємо гру, вони в неї грають, потім ми пропонуємо спробувати трохи по-іншому, щось змінити. Треба сказати, що іноді діти вигадують навіть більше, ніж ми можемо уявити. Їхня фантазія працює просто геніально.
Чим раніше ми дамо свободу руху дитині, тим краще. Я вважаю, що такі лекції просто необхідні кожній маленькій людині, незалежно від того, хоче вона далі танцювати чи ні. Такі заняття дають можливість проявити себе, і в багатьох випадках це дуже позитивно впливає на психіку дитини.
Не так давно ми отримали підтримку від програми ЄС Erasmus+ на проєкт арт-терапії. Ми матимемо серію воркшопів — як навчальні заняття, так і відкриті класи для всіх охочих спробувати танцювати. Я вважаю, що це особливо важливо для нас, людей, які пережили травму еміграції. Вона є у кожного з нас, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо, бо це про віддаленість від дому, сім’ї, друзів, культурних звичаїв тощо. Арт-терапія може допомогти дістати зсередини всі ці емоції. Позбутися цього блоку».
Наскільки Яні комфортно жити та працювати у Празі? Чи може вона через три роки сказати, що Прага стала їй другою домівкою?
«Це тяжке питання. Іноді я відчуваю, що я акліматизувалася і нарешті хоч трохи можу почуватися як удома. А іноді я відчуваю, що я в Чехії абсолютно чужа».
Що ж найскладніше?
«Напевно, дуже складно в культурне середовище проникнути. Це не означає, що неможливо знайти роботу. Але знайти партнерство, людей, які будуть із тобою не просто співпрацювати, а на якомусь більшому рівні взаємодіяти, — дуже важко. Хоча я дуже багато працюю із чеськими артистами, і мені це подобається. Я навіть спеціально вибудовую свій проєкт так, щоб хоч одного-двох чеських танцюристів брати у свої постановки. Мені дуже цікаво з ними щось створювати, бо вони звикли працювати абсолютно інакше, на відміну від мене, але це непросто. Я думаю, що ми просто культурно інші.
По-перше, танець — це конкурентне середовище. Ми приїхали, нас багато, всі ми чогось хочемо. Щось показати, щось довести, кудись пробитись. А друге — це так, менталітет. Найскладніше — обрости колом «своїх», із ким почуватимешся комфортно. А так… Чеську мову вивчити досить складно, але можливо. Але я все ж таки думаю, що моя донька більше акліматизувалася, ніж я».
Яна Реутова працювала танцівницею, хореографом і педагогом в Одеській області. 2014 року вона заснувала театр танцю «Пластилін» і створила кілька спектаклів, відзначених нагородами. Організувала фестивалі «Танцювальна платформа MOST» і «Speaking with the body», багато працювала з дітьми (проєкт Creative Kids).
У березні 2022 року вона забрала свою дочку й кількох студентів і поїхала від війни до Праги, де зараз і працює. 30 вересня 2023 року відбулася прем’єра її триптиху «Together Alone» із танцівниками з України, Чехії та Буркіна-Фасо.
