Українські біженці і чеська медична система: проблеми з комунікацією і нерозуміння системи
У законі, який регулює перебування осіб з тимчасовим захистом у Чехії, Lex Ukrajina, вказано, що українські біженці в Чехії мають рівний доступ до медичної допомоги. Крім того, сплата внесків за медичне страхування є обов’язковою. Але через мовний та ментальний бар’єр, а також нерозуміння правил системи українські біженці не використовують можливості лікування повною мірою, що призводить до недовіри до системи і звернення по лікування в Україні. Водночас є й ті, хто вважає, що чеська система є зрозумілішою і стабільнішою.
З якими перешкодами зіштовхуються українці з тимчасовим захистом? Як чеські медики сприймають українських пацієнтів? Чи стосуються ці бар’єри лише українців, чи загалом іноземців у чеській системі охорони здоров’я? Про це ми поспілкувалися з однією з головних авторок дослідження про комунікацію між чеськими медиками та українськими пацієнтами в межах проєкту Національного інституту досліджень соціально-економічних наслідків хвороб і системних ризиків (SYRI) Кароліною Добіашовою з Карлового університету в Празі.
— Які основні комунікаційні бар’єри виявило дослідження?
— Звісно, найбільшим бар’єром була мова. Водночас із цим пов’язано те, що у нас переклад у сфері охорони здоров’я недостатньо закріплений на методичному й системному рівні. Саме з цього випливала ціла низка проблем.
Іще один бар’єр полягав у відмінних очікуваннях від медичної допомоги — як з боку українських пацієнтів, так і з боку чеських медичних працівників. Чеські медики звикли до певної системи, і раптом з’явилася велика кількість пацієнтів, які звикли до зовсім іншої системи й тому мали інші очікування. Саме тут виникало багато непорозумінь.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Серйозною проблемою в комунікації було також те, що українські пацієнти не мали достатньої інформації про те, як функціонує чеська система охорони здоров’я. Вони не знали про свої права, ніхто не надав їм цієї інформації, через що люди були дезорієнтовані. Іноді, наприклад, вони поводилися так, що це могло дратувати медиків, але насправді це було наслідком незнання системи.
Далі я була б дуже обережною в оцінках. Лише у невеликої частини медичного персоналу проявлялися певні упередження щодо українських біженців. Вони виникали насамперед через те, що в чеській системі освіти для медиків інтеркультурна освіта і міжкультурна комунікація не є обов’язковою частиною навчальної програми. Лікарів системно не готують до роботи з великою кількістю іноземних пацієнтів.
— Чи відрізняється, згідно з дослідженням, підхід до лікаря в Україні та Чехії настільки, що це може призводити до непорозумінь?
— Безумовно, так. Як я вже казала, медична допомога в Україні та в Чехії відрізняється, зокрема, тим, що в Україні пацієнт значною мірою сам керує своїм лікуванням і звик за нього платити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Багато конфліктів було пов’язано з ліками. В Україні можна придбати препарати, які в Чехії відпускаються лише за рецептом — наприклад, антибіотики або деякі психотропні засоби. Пацієнти очікували, що зможуть їх купити, але раптом з’ясовувалося, що це рецептурні ліки і що лікарі не рекомендують їх, бо вони не відповідають їхньому діагнозу.
Також виявилися відмінності у використанні швидкої медичної допомоги. В Україні вона частково виконує роль проміжної ланки між амбулаторною та стаціонарною допомогою, і викликати швидку — звична практика. У Чехії ж вона призначена передусім для екстрених випадків. І тут також виникали конфліктні ситуації, пов’язані з іншими очікуваннями.
— Як чеські медики сприймають українських пацієнтів? Чи трапляються у висловлюваннях лікарів або медсестер стереотипи, втома чи фрустрація — і чому?
— Я б хотіла сказати, що дослідження тривало приблизно з середини 2022 року до початку 2024-го. Особливо на першому етапі серед медичного персоналу переважали ентузіазм і щире бажання допомагати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Втім, у деяких випадках з’являлися стереотипи, що виникали через брак знань. Наприклад, уявлення про те, що люди занедбали своє здоров’я, а тепер хочуть лікуватися в Чехії. І, наприклад, медичні працівники зовсім не усвідомлювали того, що ці люди не могли лікуватися, бо втікали з країни, охопленої війною, де система охорони здоров’я в той період, наприклад, просто не працювала. Такі стереотипи, проте, були радше поодинокими.
Ще один стереотип випливав із різних очікувань. В Україні пацієнти звикли платити за багато обстежень і швидко їх отримувати — наприклад, рентген або МРТ. Тож вони були здивовані, що у Чехії рішення про такі обстеження ухвалює лікар, а час очікування значно довший, що знову ж таки призводило до непорозумінь. Тож у медсестер іноді формувався стереотип, що пацієнти є нетерплячими й вимагають допомоги негайно.
Також з’ясувалося, що частина медиків була перевантажена. Вони зазначали, що без системної підтримки перекладу та без системного навчання чи інформування українських біженців комунікація є надзвичайно часовитратною. Дехто з них був виснажений, зокрема, психологічно.
— Яку роль можуть відігравати перекладачі або інтеркультурні працівники?
— Дослідження чітко показало: якщо іноземець — я не буду наголошувати, що лише український біженець, а будь-який іноземець — приходить до лікаря, а там присутній мовний або культурний бар’єр і його супроводжує інтеркультурний працівник, це має великий позитивний ефект. Це високо оцінили і лікарі, і пацієнти.
Тому що інтеркультурний працівник не лише перекладає, а й може пояснити лікареві поведінку пацієнта й відмінності в очікуваннях від системи, а водночас може пояснити іноземному пацієнтові, як працює чеська система охорони здоров’я.
Проблема в тому, що в Чехії інтеркультурні працівники не є постійною частиною системи охорони здоров’я. Здебільшого вони працюють у муніципалітетах або неурядових організаціях, часто не мають спеціалізованої медичної підготовки. І водночас медичні працівники, через те, що ці інтеркультурні працівники не закріплені на законодавчому рівні, не звикли до такої практики.
Що стосується перекладачів, то медики мають обов’язок поінформувати пацієнта, але сам переклад не є системно врегульованим. Не існує чітких методик, як діяти в таких ситуаціях. Часто це залишається на розсуд лікарів або окремих закладів. Тож кожен медичний заклад вирішує це по-різному. Часто використовуються тимчасові рішення — перекладає молодший медичний персонал, прибиральники, помічники на кухні, родичі пацієнта, або навіть виникають ситуації, коли люди з черги допомагають із перекладом, що з етичного погляду є неприйнятним.
— Як ці комунікаційні проблеми впливають на самих пацієнтів? Чи впливає це на їхнє бажання ходити до лікаря, реєструватися у лікаря загальної практики або дотримуватися лікування?
— Кількісне анкетне опитування серед українських пацієнтів показало, що вони мають великі проблеми в комунікації: наприклад, їм складно пояснити свої проблеми зі здоров’ям, ставити запитання, уточнювати інформацію, якщо вони не зрозуміли, або запам’ятовувати те, що говорить лікар.
Це явище ми називаємо комунікативною медичною грамотністю. У порівнянні з чеським населенням вона була значно нижчою серед українських біженців, що є цілком логічним з огляду на мовний бар’єр та інші чинники.
Водночас дослідження виявило, що чим нижчою була ця комунікативна медична грамотність у пацієнтів, тим частіше люди не мали лікаря загальної практики, не були зареєстровані й тим частіше взагалі не користувалися медичною допомогою — навіть тоді, коли її потребували.
Дослідження показує, що низька комунікативна медична грамотність є серйозною перешкодою для доступу до медичної допомоги і може призводити до того, що люди через це занедбують серйозні захворювання.
— Чи стосуються ці бар’єри лише українців, чи загалом іноземців у чеській системі охорони здоров’я?
— Я вважаю, що прибуття великої кількості українських біженців в одній хвилі, власне, лише загострило проблему, але питання перекладу, нестачі перекладачів та недостатньої інтеркультурної освіти медичних працівників існує вже давно. Я, наприклад, працюю над цією темою тривалий час. Тож іще десять років тому ми проводили дослідження серед інших груп іноземців, і ці проблеми були дуже схожі на ті, з якими стикаються українські біженці. Тож я думаю, що частина цих проблем стосується й інших іноземців.
