Від спільного повернення до Європи до роз’єднаності: Вишеградській групі 35 років

Підписання Вишеградської декларації: Вацлав Гавел, Йожеф Анталл і Лех Валенса

У момент створення 1991 року Вишеградська група стала символом спільної волі повернути постсоціалістичні країни до Європи і подолати спадщину соціалізму. Але нині, через 35 років, члени об’єднання постають перед питанням, чи ця первісна ідея ще здатна їх поєднувати.

15 лютого 1991 року в маленькому угорському містечку зі слов’янською назвою Вишеград (Вішеґрад, Visegrád) зустрілися президенти Чехословаччини Вацлав Гавел, Польщі Лех Валенса і прем’єр Угорщини Йожеф Анталл, щоб затвердити виникнення регіонального об’єднання, яке мало допомогти цим країнам пройти крізь неспокійні часи після розпаду радянського блоку.

Тост після підписання Вишеградської декларації: Вацлав Гавел,  президент Угорщини Арпад Ґенц,  прем’єр Чехословаччини Маріан Чалфа,  Йожеф Анталл і Лех Валенса | Фото: Pavel Neubauer,  TASR / Profimedia

Це маленьке містечко менш ніж із двома тисячами мешканців було обране не випадково — адже саме в його замку 1335 року відбувся Вишеградський конгрес: королі Чехії Ян Люксембурзький, Польщі Казимир III Великий і Угорщини Карл I Роберт Анжуйський створили там союз, що став антигабсбурзьким альянсом і торговельним об’єднанням із метою вийти з-під переважання Відня.

1991 року всі три тодішні країни теж мали спільні цілі, їх об’єднував і спільний досвід, і спільні амбіції: вони прагнули модернізувати свої економіки, стабілізувати політичні відносини і переконати західні інституції, що вони готові стати частиною європейських структур.

Майже разом до НАТО, разом до ЄС

Уже за пару років Вишеградська трійка після поділу Чехословаччини на дві держави стала «четвіркою». І вона врешті справді відіграла цю роль — попри всі труднощі й внутрішні суперечки, такі, як прем’єрство в Словаччині в 1994—1998 роках Владіміра Мечіара, антиєвропейського популіста-автократа з широкими зв’язками з організованою злочинністю.

Країни V4 в ЄС | Фото: Wikipedia / Radio Prague International

Тож, попри ці різниці, всі чотири країни врешті змогли наблизитися до європейських стандартів настільки, що 1999 року Чехія, Польща й Угорщина стали членами НАТО (Словаччину через політику Мечіара попередніх років тоді з розширення виключили, і прийняли її тільки навесні 2004 року). А в травні 2004-го всі чотири країни стали й членами Європейського союзу.

Тодішню атмосферу Вацлав Гавел, уже не президент, але один із найповажаніших чеських діячів, змалював так: «Європа — це не лише географічне поняття, це в першу чергу простір спільних цінностей». Саме таке уявлення й було однією з основ вишеградської співпраці.

Зміна ролі V4 після вступу до ЄС

Проєкт Вишеградської декларації,  рукопис Вацлава Гавела | Фото: www.visegradgroup.eu

Після 2004 року роль Вишеградської групи стала змінюватися. Економічні перетворення були довершені, і спільна мета була досягнена. І група поступово пересунулася в площину політичної співпраці.

Особливо помітною вона стала під час кризи з біженцями 2015 року. Тоді всі чотири країни рішуче виступили проти ідеї Євросоюзу про квоти перерозподілу біженців, у той час у першу чергу сирійських, по всіх країнах ЄС. Тоді Чехія в межах цих квот прийняла «аж» чотирьох біженців — одну родину.

Та в багатьох випадках ця політична співпраця вщухала.

Різні шляхи у ставленні до України і Росії

Підписи під чеським текстом Вишеградської декларації | Фото: Visegrád Group

Так сталося у відносинах із Угорщиною, прем’єр якої Віктор Орбан після повернення 2010 року на чоло уряду, який він очолює й досі — вже вп’яте, — став переходити на дедалі більш автократичні, антиєвропейські, проросійські й антиукраїнські позиції.

Так було й після перемоги в Польщі на виборах 2015 року євроскептичної консервативної партії «Право і справедливість», яка залишалася при владі до 2023 року. А проте всі провідні політичні сили Польщі, незалежно від інших відмінностей від ними, залишаються твердо антиросійськими.

У Словаччині лівий популіст і євроскептик Роберт Фіцо вперше став прем’єром 2006 року — і вже тоді, під час влаштованої Росією «газової кризи» 2009 року, пролунали його перші антиукраїнські нотки. Коли Росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну 2022 року, Фіцо, перебуваючи в опозиції, став переходити на дедалі більш проросійські й антиукраїнські позиції. 2023 року Фіцо з такими позиціями, повторюючи російську пропаганду про «українських нацистів і фашистів», повернувся на чоло уряду вже вчетверте.

А в Чехії восени 2025 року проєвропейський і проукраїнський уряд змінився на євроскептичний і не прихильний до України і до допомоги їй.

І ці постійно змінювані розбіжності відбиваються і на практичній співпраці чотирьох країн.

Енергетична безпека як дзеркало розбіжностей у стратегії

Підхід окремих країн Вишеградської четвірки до енергетичної безпеки, що мала б бути однією з головних тем цього об’єднання, свідчить про різне ставлення до питань енергетичної залежності і ризиків.

Польща і Чехія — перша невдовзі після повномасштабного російського вторгнення до України 2022 року, друга пізніше — відмовилися від російських енергоносіїв, від яких вони раніше залежали практично на 100 відсотків, і забезпечили собі альтернативні маршрути постачання й інших постачальників.

Натомість Словаччина й Угорщина й надалі покладаються перш за все на Росію і критикують ЄС за вимогу відмовитися від російських енергоносіїв. Угорщина також продовжує проєкт розширення своєї атомної електростанції Пакш із російським «Росатомом», хоча цей проєкт наражається на значні затримки.

Так що спільна енергетична політика V4, по суті, не існує.

Де ж знайти єдність?

Через ці розбіжності напруженість панує й на дипломатичному рівні. Наприклад, президент Польщі бере участь у спільних чотиристоронніх зустрічах, але відмовляється від двосторонніх заходів із Угорщиною.

Прапори країн V4: Чехії,  Польщі,  Угорщини,  Словаччини | Фото: Archiwum Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej

Тому на самітах останнього часу керівники чотирьох держав зосереджуються перш за все на темах, де можна очікувати принаймні на елементарну згоду: промисловість, інфраструктура чи технологічна співпраця. Політичні питання, які вимагали б єдиного підходу, залишаються осторонь.

Тож через 35 років після створення Вишеградська група перебуває в цілком іншій ситуації, ніж у час створення. Первісна місія — повернення до Європи — здійснена вже давно. Нинішні ж реалії засвідчують, що країни V4 поєднує хіба що традиція і географічна близькість, але вже не спільне уявлення про безпеку, енергетику чи зовнішню політику.

Автори: Klára Stejskalová , Сергій Драчук
ключові слова:

Також на цю тему