Вона врятувала «Сокол» від нацизму і комунізму. Марія Провазнікова померла 35 років тому
Провідниця гімнастично-патріотичного товариства «Сокол», тренерка олімпійських гімнасток, піонерка в педагогічному підході до жіночого фізичного виховання, яка змогла протистояти двом тоталітарним режимам — усім цим була Марія Провазнікова.
Народилася вона 1890 року в Карліні. Нині це район Праги, зовсім поруч із центром, а тоді це було приміське селище поза межами міста. Ще в юному віці вона стала членкинею карлінського «Соколу» — організації фізкультурного й ширшого спортивного, а також громадсько-патріотичного спрямування. Уже тоді вона засвідчила спортивні таланти і лідерські здатності.
Училась вона — і з великими успіхами — в престижній жіночій гімназії «Мінерва» в Празі. Але спершу недовчилася: закохалася, одружилася, народила дочку і залишила школу. Та шлюб довго не протривав.
Через кілька років Провазнікова повернулася до навчання. І склала випускні іспити — «матуріту» — як перша мати з дитиною в історії «Мінерви».
Невдовзі вона склала державний університетський іспит із фізичної культури, за рік закінчивши дворічний курс, вивчала педагогіку, і після розпаду Австро-Угорщини 1918 року стала першою жінкою в Чехословаччині, яка отримала право викладати фізкультуру в середній школі. І перші кілька років викладала в рідній «Мінерві», потім перейшовши до іншої жіночої гімназії.
А тим часом тривала її кар’єра в «Соколі». 1916 року, в 23-річному віці, вона стала провідницею «Соколу» в Карліні, тоді вже місті попід Прагою. І завдяки своїм педагогічним здатностям і організаційним талантам іще через три роки очолила жіноче відділення «Соколу» всієї Чехословаччини. А 1931-го стала провідницею всієї Чехословацької сокольської громади.
Вона домоглася рівноправ’я жінок у «Соколі» — і не словами, а якістю і професіоналізмом їхніх виступів. Під час одного з них, 1932 року на найбільшому у світі Страговському стадіоні в Празі (який і був збудований первісно не для спортивних змагань, а саме для масових сокольських виступів) їй особисто висловив похвалу президент Чехословаччини Томаш Ґарріґ Масарик.
Саме такі сокольські «злети» з участю десятків і сотень тисяч гімнастів і гімнасток із усієї країни й із-за кордону були улюбленою справою Провазнікової — для цих масових гімнастичних виступів вона створювала видовищну хореографію.
Крім того, Провазнікова була й тренеркою команди чехословацьких спортивних гімнасток. 1934 року вона вперше привела їх до перемоги на міжнародних гімнастичних змаганнях, а 1936-го спортсменки вперше виступили під її керівництвом на Олімпійських іграх — і отримали «срібло».
Але настала нацистська окупація. В її перший день, 15 березня 1939 року, Провазнікова в Тиршовому домі, головній будівлі «Соколу» в Празі, палила списки членів організації, щоб уберегти їх від очевидних очікуваних репресій. Керівництво «Соколу» вирішило, що для майбутнього організації вона незамінна і що вона зобов’язана вижити.
Тож Провазнікова сховалася десь у глухій місцевості у Височині. Пізніше вона казала, що «з пані професорки перетворилася на зародок фермерки»: возила на тачці торф, вчилася доїти козу, доглядала за свиньми і курми… І вижила, коли її друзі гинули в концтаборах — і вечорами за щільно завішеними вікнами додавала сили тим, хто таємно відвідував її.
Після Другої світової війни діяльність «Соколу» під проводом Провазнікової була відновлена. Вона почала готувати на літо 1948 року вже 11-й Всесокольський злет.
Але в лютому 1948-го в Чехословаччині відбувся безкровний державний переворот: владу в країні захопили комуністи. І стало ясно, що «Сокол» знову в небезпеці і на межі ліквідації. Все ж вона домоглася від нової влади, щоб злет їй дали провести, хоч формально вже під керівництвом Комуністичної партії Чехословаччини, — як казала потім Провазнікова, «щоб нам залишився гарний спогад.
І фінальний виступ злету наприкінці червня 1948 року, на якому був присутній уже комуністичний президент Клемент Ґоттвальд, став протестом проти наступу комунізму. Учасники проходили маршем повз президентську трибуну, відвернувши голови, з їхніх лав лунали гасла проти комуністичного диктату.
Того дня дощ лив відром. Та спортсменки, мокрі як хлющ, бездоганно закінчили виступ із булавами. Настала тиша, потім бурхливі оплески. Але ніхто не розходився. І хтось гукнув: «Повторити!» Провазнікова завагалася. І спитала в мікрофон: «Хочете повторити?» «Хочемо!» — гучно пролунало стадіоном.
«То був не просто виступ — то була служба Божа», — згадували потім учасники.
Той самий виступ із булавами під зливою. Відео є компіляцією кадрів із документального фільму «Пісня про злет» Їржі Вайсса 1949 року, одного з перших кольорових фільмів у Чехословаччині, з доданим сучасним коментарем.
Уже наступними місяцями «Сокол» був узятий під нове державно-комуністичне керівництво, а 1956 року остаточно ліквідований. Замість його злетів прийшли комуністичні «спартакіади».
А тим часом, улітку 1948-го, попереду були літні Олімпійські ігри в Лондоні. Жіночу гімнастичну команду Чехословаччини готувала до них і Провазнікова.
Та коли на початку серпня команда сідала в літак, Провазнікової там не було. Їй відмовилися видати закордонний паспорт. І вона звернулася по нього вдруге — цього разу в силу своєї посади заступниці голови Міжнародної федерації гімнастики і голови жіночої технічної комісії цієї федерації, в якій вона стала співзасновницею і обіймала провідні посади ще з середини 1930-х років. Саме Провазнікова підготувала для цих Олімпійських ігор правила жіночих виступів зі спортивної гімнастики.
Цього разу вона отримала паспорт — за 24 години до виступу гімнасток. Рейсів до Лондона того дня більше не було. Та британський консул влаштував неплановий приліт іноземного літака. І наступного дня вона вже керувала змаганнями з жіночої спортивної гімнастики.
І чехословацька команда, яку вона готувала, привезла додому своє перше олімпійське «золото». Але Марія Провазнікова додому не повернулася — і тим вчинила ще одну першість: стала першою олімпійською політичною біженкою. І викликала лють комуністичного міністра юстиції, який публічно шкодував, що не арештував її ще в лютому, відразу після перевороту.
Кілька місяців Провазнікова тренувала лондонський відділок «Соколу», а потім уже остаточно емігрувала до США, де жила родина її дочки. І там почала викладати фізичну культуру в Університеті Нью-Джерсі, а ще — очолила Центр чехословацького сокольства за кордоном, а також Американську сокольську громаду, якими вона керувала до свого 90-річного віку. І в Америці вона керувала сокольськими фізкультурними школами, організовувала злети і утримувала традиції «Соколу».
1989 року, після Оксамитової революції, Провазнікова привітала відновлення «Сокола» в Чехословаччині. А в жовтні 1990-го, вже в столітньому віці, вона звернулася до людей у Чехословаччині на хвилях «Радіо Вільна Європа».
«Я хотіла б говорити з вами щиро, не урочисто, не як столітня статуя, але як одна з вас, …як людина, з якою ми можемо сказати одне одному: ми з тобою однієї крові — ти і я», — сказала вона твердим і ясним голосом.
Через кілька місяців, 11 січня 1991 року, Марія Провазнікова померла.
«Сокол»: більш ніж спортивна організація
Щоб зрозуміти значення Марії Провазнікової, варто пояснити, що таке «Сокол». Заснований 1862 року, «Сокол» був фізкультурним товариством, що поєднувало спорт, патріотичну громадянську освіту і демократичні цінності. Організація стала символом чеської ідентичності, самоусвідомлення і опору пригнобленню.
«Сокол» влаштовував масові виступи — злети, — які були не тільки спортивним явищем, а й виявом національної єдності. В них брали участь одночасно десятки тисяч гімнастів, які виконували ретельно синхронізовані рухи, — а за кілька днів злету в них брали участь і сотні тисяч.
Марія Провазнікова здійснила глибокі перетворення цього руху, який і досі існує в Чехії й деінде у світі, хоч і вже не в таких масових масштабах.
Також на цю тему
-
-
Українці вперше стали учасниками Всесокольського злету
У Празі триває XVII Всесокольський зліт, який зібрав приблизно 20 тисяч учасників із Чехії і з усього світу, серед яких є і представники з України
-
Прихильниці чеського «Соколу» з Житомирщини тренуються до злету і в бомбосховищі
Ідеї чеського фізкультурно-національного руху «Сокол» живуть не лише в самій Чехії, а й у цілій низці громад чеської діаспори в усьому світі — і в Україні теж
