«Я розмовляю як наша бабуся», — кажуть чехи з України
На фольклорний фестиваль у Празі з’їхалися ансамблі чеської діаспори — з Балкан, зі Словаччини, але й із України. Громади чеських співвітчизників в інших країнах до сьогодні зберігають чеські танці й звичаї — і чеську мову.
На Грушованській площі в Долніх-Хабрах, місцевості на північному краю Праги, на сцені перед місцевою ратушею виступають діти з чеського села Малинівка в Україні. Хоча ситуація на їхній батьківщині напружена, об’єднання чеських діаспорян не хотіли втратити нагоду представити себе на традиційному міжнародному фестивалі співвітчизників.
«Цього року приїхала понад сотня учасників, тут є гурти з України, Словаччини, Хорватії. Раніше бували й гурти з Угорщини, США, Канади — вони повертаються після довших перерв, приїжджають не щороку», — розповідає Барбора Флоріанова, заступниця старости (мера) Долніх-Хабр.
Душею фестивалю, який цього року відбувся вже вшістнадцяте, є пані Вера Доушова. «Він виник у 2006 році з ініціативи співвітчизників. Тоді я представляла на конференції діаспорян свій новий документальний фільм про співвітчизників, які живуть в Україні. А коли я закінчила свій виступ, до мене почали підходити співвітчизники. Вони казали, що конференція — це добре, але вони були б раді якось показати, як вони дбають про свої традиції, про чеські пісні, танці, як наново перешивають старовинні костюми, які їхні предки привезли в країни, де вони живуть. І я їм тоді сказала, що якщо вони зацікавлені в фольклорному фестивалі, то хай дадуть мені візитівку. І таких візитівок у мене зібралося близько 50. Тож наступного року, 2007-го, я влаштувала перший Фестиваль співвітчизників, і відтоді на нього приїжджають співвітчизники з багатьох країн».
Чеська як зі старовинних читанок
Фестиваль дійсно приносить надзвичайні враження — чи то йдеться про самі виступи, чи то про показ багато прикрашених традиційних кроїв. Деякі досі оригінальні, або це костюми, які вони давно перешили наново, й іноді домішували в них елементи з країн, у яких вони живуть.
Також із захопленням спостерігаєш, як їм вдалося після століть розлуки з батьківщиною зберегти чеську мову. Навіть якщо іноді вона в них досить архаїчна, як у випадку з пані Алею, яка походить із чеської Богемки в Україні — села, куди близько 1905 року переїхали чехи-євангелісти.
Пані Аля сміється: «Я розмовляю як наша бабуся. Бабуся мене цього навчила. Її прізвище Фібіх, а звали її Славча. І вона передплачувала, весь цей час передплачувала журнал Květy («Квіти»). За тими «Квітами» я вчилася писати, вчилася читати. Трохи щось там читала, тому й пам’ятаю. Щоб наша чеська мова була правильною, то це не так. Тож я можу вас не дуже розуміти». Та, незважаючи на незначні мовні помилки, з пані Алею можна добре порозумітися.
Вона щодня бачиться з подругами з гурту. «Ну, ми — розумієте, ми всі живемо в одному селі. Ми щодня бачимося, хто розмовляє чеською».
«І двічі на тиждень у нас є фольклорний ансамбль, наші «Богемські чепурухи». У середу і п’ятниця ми збираємося так після роботи. У нас є корови і свині, ми працюємо. Коли випадає вільна хвилинка, то ми збираємось і співаємо», — розповідає пані Аля.
Хоча наразі в Україні не дуже до співів. Поїздка до Праги на фестиваль чеських співвітчизників була для більшості учасників із України коротким перепочинком від турбот і негараздів. Усі вірять, що через два роки приїдуть у кращому настрої.
Але й цього року, з меншою кількістю учасників, фестиваль вдався, і на залитій сонцем Грушованській площі в Долніх-Хабрах було багато веселощів.
