Задушні дні. Як у Чехії вшановують пам’ять предків
Першого і другого листопада на чеських кладовищах розсвітиться безліч свічок. Чехи в ці дні відзначають задушні дні, або «Душічки» (Dušičky) — день пам’яті померлих. Яке коріння має ця традиція, редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова з’ясовувала у туристичного гіда Марії Прокоп’юк, яка вказує, що й українська Галичина також має цю традицію. Але передусім чеський педагог Петр Гала розповів, що, хоча і є небоговірним, він та його родина дотримуються традиції і вшановують пам’ять предків.
— Для мене «Душічки» означають те, що ми прийдемо на кладовище. Кладовища в ці дні освітлюють свічки, вони прикрашені квітами. Так що в ці дні, першого і другого листопада, цвинтарі світяться, вони прикрашені. Цим ми пригадуємо ту традицію, яку ми між собою називаємо Dušičky. Інколи в календарі написано «Památka zesnulých» — спомин про всіх померлих вірних, день пам’яті наших рідних, які вже померли. Я не впевнений щодо давнини цієї традиції, але думаю, що вже понад сто років так вклоняються своїм предкам. Але і в церкві це свято існує вже десятки років, тому що, без сумніву, це релігійне свято. День перед тими «Душічками» є День всіх святих, і є спеціальні ритуали в костьолах. Ця традиція витікає з нашої релігії, яка є у нас головна, тобто християнська римо-католицька релігія. Останніми роками, що я помітив, то це велике збільшення відвідин і оздоблення могил рідних і спомини про наших предків.
— Пані Маріє, нас цікавить ця чеська традиція, «Душічки».
— У чехів цей день називається «Пам’ять про тих, хто померли». А у нас він теж називається дуже гарно, Задушні дні. І ти маєш іти, і де би ти не був, ти там розсвітив свічку. Я, власне, рекомендувала би прийти у ці дні на кладовище, яке є в Чехії. І ви би побачили, наскільки там ретельно, гарно там прибрані могили предків. І не просто прибрані: люди купують оці величезні хризантеми, ідуть із свічками, день перед тим ще намагаються прибрати. Потім уже того першого чи другого листопада ідуть із свічками. Воно би то мало бути другого листопада, але, звичайно, як люди тепер десь мають роботу свою — наприклад, мої знайомі, тому що їхні родичі поховані в Хебі, їздять до Хебу. Бо треба прибрати гріб і засвітити свічки. Я кажу: треба подивитися на кожне кладовище в Чехії, і ви побачите, що воно 1 і 2 листопада буде майже все світитися свічками.
— Я спілкувалася з цього приводу з деякими чехами, і їхня реакція була скептичною. Вони вважають, що цей пам’ятний день молодше покоління вже прагне відзначати як Гелловін — ті ж гарбузи. Але наповнення свята вже зовсім інше.
— Традиція є, єдине що, можливо, когось це дратує, бо є цей Гелловін, коли зайдеш в магазин, а там дійсно, я би сказала, навіть дуже комерційні сувеніри, з цими гарбузами. Але це все є та стара традиція, кельтська.
— Якщо ми повернемось до дати святкування — пам’ятні дати святкування 1 і 2 листопада. В Україні якісь інакші дати Спомину померлих?
— У Західній Україні на кладовище ходять всі 1 і 2 листопада і теж засвічують свічки — Там, де всюди пройшли кельти і бенедиктинці. Може, ми повернемося до того, як виникло це свято?
— Коли я почала ділитися з чеськими друзями інформацією про це свято, вони здивувалися, що я заводжу їх до цих кельтських традицій. Тобто для них це радше День пам’яті у родині.
— Ми, якщо хочемо знати історію, то до неї звертаємося. А якщо ми просто хочемо іти, бо йдуть усі, то… Я ж завжди тут прибираю українські могили і бачу, як люди йдуть, масово йдуть на кладовище, як вони прибирають, як вони приносять величезні квіти, як спеціально перед кладовищем роблять багато кіосків, де можна буде купити квіти чи свічки. Але коли ми звертаємось до історії, ми мусимо зрозуміти, що це є кельтський новий рік. 31 жовтня у кельтів був новий рік. У них закінчилися всі господарські роботи, як у всіх. Тоді вони зустрічали новий рік, а на цей новий рік вони зустрічаються зі своїми померлими. З душами померлих. Пізніше вже виникла така християнська традиція, особливо на це вплинули бенедиктинці. Вони рознесли її по Європі. Ми носимо свічки, тому що та душа, яка переселяється в інший світ, то ми їй начебто світимо на дорогу. Кельти ж не мали таких свічок, які маємо ми, то вони видовбували гарбузи, або це могла бути навіть якась ріпка, і туди давалося світло.
— Тобто ці гарбузи були частиною цієї церемонії, вони їх, власне, використовували для того, щоб туди поставити свічку?
— Розумієте, це свято ще було пов’язане з тим, що звичайно, як у всіх поганських народів, воно ще було пов’язане з тим, що коли скажеш, що душа відходить у інший світ, хтось цього боїться. Тому дехто помазував собі обличчя чорним, знаєте, як роблять чаклунки, спеціально. Або відьми, ми би сказали. Вони бояться, щоб їх не забрали на той світ. Чи вони видовбували ці дині, гарбузи, щоб було видно світло. І тим, як ви свою домівку означали, і та душа, яка приходила, знала, що сюди, до тих живих, їй не треба, і вона може собі спокійно відпочивати на тому світі. Так що це трансформувалося, а пізніше вже навіть папа Римський дозволяв це свято, бенедиктинці цим займалися, бо навіть у римо-католицькій церкві велика частина цієї традиції — це, в основному, чернечі ордени. Францисканці чимось займаються, або орден Святої Трійці. А цим якраз зайнялися бенедиктинці, і вони вже в 9-му столітті святкували це свято і пропагували його. І воно вже, власне, розійшлося по всій Європі, туди, куди кельти не дійшли. І мається на увазі також Галичина.
— Тобто Галичина забудувала це свято до своїх традицій?
— Пам’ятаю, що ми ходили на кладовище постійно, і до цього часу всі ходять, знайомі і мої друзі, і навіть є так, що є такі гроби якихось людей, що вже нікого немає, так намагаються і там розсвітити свічку, тому що це такий День пам’яті. А з цього потім трансформувалося, бо, звичайно, якісь нащадки цих кельтів переселилися. Навіть коли Колумб відкрив Америку, туди прийшло і це свято, яке уже було більше зв’язано з Гелловіном, аніж з тим, як ми це сприймаємо.
