Біженці-пенсіонери починають життя на чужині з чистого аркуша і вправляються з труднощами гуртом

Якщо молоді, активні люди, які приїхали на початку повномасштабної війни з України до Чехії змогли знайти роботу, вивчити мову та швидше адаптуватися до умов у новій країні, то літнім людям не так легко дається освоєння нового середовища. Для біженців, яким за 60 і більше, незнайоме оточення — це завжди виклик та важка праця, адже людина жила у своїй рідній країні, мала там дім, роботу, друзів, родичів, у неї немає потреби починати життя з чистого аркуша. В одному із клубів для пенсіонерів-емігрантів у Празі побувала кореспондентка Чеського радіо Ірина Шведик. Вона розпитала, як вони справляються з труднощами гуртом.

Пошуки роботи, друзів, вивчення іноземної мови — все це легше робити, коли тобі 20, 30 чи 40. А от вести надто активний спосіб, коли тобі 60 або за 75, можуть не всі. Когось підводить здоров’я, у когось депресія через війну, і що робити, коли і справді не хочеться такого вимушеного нового життя.

Пані Наталія приїхала з Дніпропетровщини, має тут у Чехії четверо внучок, але все одно іноді сумує за домом. Щоб не сидіти вдома, пішла працювати, вона доглядала за шестирічним хлопчиком. Працювала пані Наталія в українській сім’ї, бо незнання мови не дозволяло влаштуватися нянею до чеської родини, хоча такі пропозиції були.

«З українцями легше, так, мені пропонували чеських дітей няньчити, але незнання мови і це дуже важко. Як знаєш свою мову, то знаєш, що дитина хоче, наприклад — йдемо гуляти, йдемо їсти. А чужій дитині, як до нього звернутися, як щось запропонувати… Навіть піти до лікаря… не знаєш мови, а в мене була проблема. Я знайшла лікаря, куди можна звернутися, вона мені випише направлення, все, що потрібно, хоча вони не всім дають. Зараз я вже хитріша, я вже знаю трохи мову, і коли треба до лікаря, то і перекладаю з перекладачем. Дуже важко вчити у такому віці мову».

Часто пенсіонерам пропонують трудові місця, які передбачають активну фізичну роботу — на будівництві, прибирання або фабрики чи заводи. Звісно, що не всі готові та не всі можуть виконувати таку працю з низки причин.

Пані Людмилі вже за сімдесят, в такому віці важко швидко освоїти нові навички, навіть коли є пропозиції щодо роботи, не так легко влаштуватись кудись із першого разу.

«Там техніка, яка вимітає, а я не знаю, як до неї підійти — не так натиснув, поламав і все, боюсь, що поламаю. Чи вони мені не підійшли, чи я їм не підійшла. А от з ганчіркою я б прибирала з задоволенням. Шваброю б помила, а там такий пилососик і підлоги помиє, а коли я стала питати, як і що, то на мене дивляться як на трошечки відсталу, а це мені не подобалося».

Але коли ти вимушений емігрант, то проблема не лише у працевлаштуванні: вдома українці залишили і своїх друзів і хобі і все, що любили. Щоб допомогти людям літнього віку, координатор інтеграційного центру «Діаконія» Юлія Добриніна зорганізувала у Празі невеличкий клуб для людей поважного віку, щоб пенсіонери не сумували вдома в чотирьох стінах. Іноді члени клубу зустрічаються, щоб просто попити чаю, в інші дні роблять фізичні вправи та за допомогою наставника збираються разом, щоб відвідати музеї, театр чи виставку. Та й просто можуть поїхати на природу чи пікнік. Це можливість відволіктися на щось приємне, зустріти однодумців та й просто погомоніти, каже Юлія.

«Два роки тому у березні ми зібралися. Я подумала, скільки приїхало таких, як моя бабуся, моїй 85 на той час було. Бо ми, молоді, всі швидко один одного познаходили, бо ми в смартфонах, новини читаємо, хтось на роботі друзів знайшов, діти знайшли в школі. А моя бабуся сиділа вдома з кнопковим телефоном, боялася вийти з дому, бо загубиться, що робити, не розуміє… Я подумала: скільки таких бабусь приїхало. Просто у фейсбуці дала оголошення, там якісь групи, «мамочки». Пишу: «Хто привіз мам, бабусь, давай зберемось!» Зараз, думаю, знайду приміщення, де я живу, в Празі-10, там є дитячий центр, родинний центр «Яблічков», і я в них запитала, чи можемо ми в них безкоштовно використати їхнє приміщення в якийсь день, раз на місяць, може, як можуть. Вони нам просто так дали приміщення, і вже другий рік ми там кожної суботи збираємося, з другої до п’ятої, беремо якісь солодощі, чай і каву і просто сидимо… Коли лише приїхали, то ділилися інформацією, десь по житлу, по лікарях і так далі. Бабусі привели дітей, тому у нас «ком’юніті» від 25 до 85 плюс діти. А це дитячий центр, то діти можуть погратися там і почитати».

Учасники клубу вдячні за таку можливість, адже це неабияке щастя — знайти один одного у великому місті і поділитися труднощами та радощами, будучи за кордоном. Такі зустрічі значно покращують ментальне здоров’я старших за віком українців і допомагає знизити напругу та стресові стани.

«Я дуже вдячна Чехії і чеській владі за те, що прийняли, дуже ввічливо ставляться, і ще я вдячна нашій Юлії. Чайок принесли, печиво поставили, і ми вже знайомимось. Вона організувала чеську, фізкультуру, оце ми щойно з гімнастики прийшли, вправи такі для бабусь, розім’ялися, зарядка, і пів дня пройшло і я вже не дарма прожила! Я не сиджу вдома, в чотирьох стінах і дощ іде, а я не знаю, куди мені вийти. Це рятує, дає смисл життя, інакше можна зійти з глузду. Новини почитав і… телефонувала племіннику, і він каже: «ракети летять» — і потім зв’язок обірвався, здуріти можна. На чаювання прийшли, і я трішки збадьорилася».

Програма для українських пенсіонерів – чаювання, розмови, творіння

Щосуботи о 14:00—17:00 год, за домовленістю і в інший час.

Зустрічі у форматі чаювання-спілкування, проводяться українською мовою.

Реєстрація та додаткова інформація:

[email protected] або [phone] (Viber/Telegram/WhatsApp),

або [phone], Юлія.

Адреса: Bytový dům Malešice (1. patro), Počernická 524/64, 108 00 Praha 10 – Malešice