«Довелося повзти по мертвих росіянах». Чеський доброволець в Україні описує «гидку реальність» розв’язаної Росією війни
Йому 21 рік, він поранений у бою і ще не знає, що буде робити вдома в Празі. Адже тут порівняно з Україною нудно, каже чеський доброволець. Він воював на Донбасі, але тим часом не планує повертатися туди, а допомагає возити на фронт гуманітарну допомогу. З міркувань безпеки інтернет-видання Чеського радіо iRozhlas.cz не публікує його імені — він просто «доброволець Ґ.»
«Є всілякі проросійські сторінки, де викривають особи всіх легіонерів. Як тільки знайдуть фото, або справжнє ім’я, а ідеально ще й адресу, так відразу оприлюднюють. А я не хочу, щоб це стало відомо, хоча б заради родини».
Високий хлопець має коротку стрижку, через яку він, на думку кореспондента Чеського радіо, випадає радше як українець, а не чех. Власне, якраз українець і стриг його в Празі. Хлопець підгортає рукав і показує глибокий шрам на руці.
«Ми йшли в атаку, дісталися до російських шанців, колега кинув гранату в їхню діру, я його прикривав, а далі вже не дуже пам’ятаю. Мені влучило в руку, не знаю, чи куля, чи шрапнель. Мені пішла кров, я трохи запанікував, товариш допоміг мені прив’язати турнікет на руку. Знаю, що це сталося о 5-й годині 4 хвилини ранку і що я мав турнікет на руці півтори години. Це боліло більше, ніж сама рана».
Добровольцеві Ґ. пощастило, що він швидко дістався до польового перев’язного пункту, а потім до шпиталю, де він пробув місяць. По тому він повернувся на базу і врешті назад до Чехії.
«На запису камери GoPro видно спалахи, в тому шанці я стояв більш-менш відкритий, так що мені ще пощастило, що влучило в руку, а не, наприклад, у голову».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Хлопець говорить спокійним голосом, але весь час перевіряє в кореспондента Чеського радіо, чи в тексті не буде якихсь деталей, за якими його можна було б ідентифікувати.
«Тому я не хочу показувати й фото мого поранення. Тих шести місяців мені було досить, я сказав собі, що треба зробити перерву, тому я перервав контракт і повернувся до Чехії».
До української армії Ґ. вступив узимку ще двадцятилітнім. Він розповів батькам про свої плани, і вони довго не могли з ними змиритися.
«Я залишив батькові довіреність, і він за мене виправляв у президента прохання про дозвіл служити в українських Збройних силах».
Мотивація юнака йти на війну була проста.
«Я про це думав іще в школі, з 2022 року. Це важко пояснити, хоча мене про це питає кожен. Загалом відповідь: тому що хочу допомогти. Я хотів спробувати. Мене це приваблювало. Напевне, це було ще й прагнення до пригод. Але при цьому йдеться про життя, і це цілком небезпечно, дуже. Це зовсім не забавка, не гра, але… Щось мене до цього просто тягло».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Ґ. відбув базову підготовку і став піхотинцем у роті, що складалася з самих іноземців. Більшість часу на фронті він пробув у шанцях під постійними обстрілами з усіх можливих різновидів зброї, включно з дронами. В атаки на російські позиції рота ходила лише зрідка — сам Ґ. воював віч-на-віч із росіянами лише один раз.
«Ми штурмували шанці, де лежали мертві росіяни, але живих я теж бачив. Саме там мене й поранило, у ближньому бою. Я мусив поранений повзти через тих мертвих. Потім мене знудило. Реальність гидка».
Переважно бійці підрозділу Ґ. утримували певну ділянку шанців, потім їх змінювали на позиції інші.
За словами хлопця, неприємнішим і страшнішим від прямого бою на лінії контакту були бомбардування.
«Війна мене спочатку не лякала, поки я ще не знав, як воно. Але коли я вже повернувся на базу і чув близько літак, який скидав КАБи (керовані авіабомби — ред.), то було дуже неприємно. Тоді я лягав на землю і сподівався, що впаде деінде. Бо коли ракета впаде біля вас, вам ніщо не допоможе».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Про свої плани в Чехії Ґ. не дуже хоче говорити. Він усе ще заліковує своє поранення і слідкує за тим, що відбувається на східному фронті.
А нещодавно він уже як волонтер відвіз на схід України спеціальні рюкзаки для пілотів дронів, що їх шиють волонтери групи Spark. Кошти на це отримують із добровільних внесків, зокрема й із публічного збору на платформі Donio.
Обличчя цього проєкту — українка на ім’я Леся, яка є підприємицею в Чехії вже два десятки років. Вона теж особисто возить допомогу в Україну.
«Ми шиємо точно за проханнями бійців, щоб рюкзаки були зручні, не промокали, щоб не псувались акумулятори. Просто такі, як треба».
Доброволець Ґ. під час останньої поїздки до України не почувався добре.
«Тривало якийсь час, перш ніж я заспокоївся. Від звуку літаків мені погано. З нашої роти загинули двоє хлопців, багато були поранені. Поки я був у шпиталі, загинули ще кілька хлопців, але я їх не знав. Війну важко описувати. Це треба пережити. Чи радше ні».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
За словами речника канцелярії президента Чехії Філіпа Платоша, президент Петр Павел отримав наразі 181 прохання про дозвіл служити в Збройних силах України.
«Загалом він задовольнив 60 прохань на підставі згоди всіх трьох міністерств».
Ідеться про міністерства оборони, внутрішніх і закордонних справ. Але низка людей служить в Україні без дозволу президента, тож неможливо з’ясувати, скільки саме громадян Чехії воює на українському фронті.
