Інтеграція дітей українських біженців до шкіл — тривалий процес
Чи успішно проходить інтеграція дітей українських біженців до чеських шкіл? Якщо чеський педагог Петр Гала вважає, що найшвидша інтеграція українських школярів до чеської системи є закладом успіху, психолог та асистентка педагога в празькій основній школі Наталія Мізюкіна застерігає від надмірного тиску на дітей, які і так мають змиритися з втратою домівки, друзів та стабільності в умовах вимушеної міграції через війну.
Петр Гала є досвідчений педагог підготовчого факультету абітурієнтів-іноземців до вишів, а також є вчителем історії у молодших українських класах основної школи в місті Маріанські Лазні протягом майже півтора року.
«Коли я говорю про освіту після основної, тобто в середніх школах та про майбутніх студентів вищих навчальних закладів, то це тому, що ми створили філію підготовчого факультету, який має завдання підготувати дітей до вступу до середніх шкіл або до вишів. Я є директором колективу вчителів у цій філії. Зараз я також є учителем історії для молодших класів. Уже другий рік відбувається цей процес. Найрозумніші діти, які дійсно інтегрувалися, пішли до чеських шкіл, ходять до мішаних класів. У нашій філії залишилися діти, для яких не було місця — а це специфіка Маріанських Лазнів, тому що місткість шкіл не уможливлює приєднати українських дітей до чеських класів. Так що ми вимушені мати однорідні українські класи. Ситуація тут така, що не потрібно рік на щось чекати, у цей час потрібно використати той потенціал, використати його ефективно і отримувати освіту. Ми не знаємо, як довго українці будуть змушені залишатися в Чеській Республіці і тут ходити до школи, отримувати кваліфікацію. Незалежно від того, чи вони надалі залишаться в Чехії, чи, як всі ви бажаєте, ці діти та їхні батьки швидко повернуться додому».
Що, на думку педагога Петра Гали, є проблемою для успішної інтеграції до чеських шкіл?
«Найбільшою проблемою в однорідних українських класах залишається мотивація. Вона не була доброю. Я вважаю, що треба зосередитися на психологічній підтримці. Потрібно працювати з тими дітьми і, можливо, з їхніми батьками. Психолог має пояснити їм, що ту ситуацію, яка є стресовою, ми мусимо якимось чином разом подолати».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Я — психолог, я працюю в Празі, а в першій половині дня я працюю асистентом педагога з українськими дітьми в чеській школі.
— Наталіє, як ви бачите ситуацію? Як українські діти інтегруються і наскільки вони вписуються туди, в чеський колектив? І чи достатньо знань чеської мови, чи все одно вони, наприклад, потребують переклад?
— На мій погляд, будь-яка інтеграція в іноземний колектив — це довготривалий процес, дуже сильно дається взнаки те, що ми відчуваємо постійний стрес і напруження від емоційного простору, в якому ми живемо. Тому що війна у нас в серці і їхнє життя змінено, вони про це не мріяли, вони живуть не в своїх кімнатах, не спілкуються зі своїми друзями так, як це було раніше. Багатьом незрозумілі ті терміни, поняття в школі, які вони вчать. Є випадки, коли діти швидко опановують іншу мову, чеську чи будь-яку, але очікувати легкого рішення не можна.
— Я б ще хотіла уточнити вік дітей, з якими ви працюєте.
— Це основна школа, тобто, діти від 1-го до 5-го, а потім від 6-го до 9-го класу. Чим менша дитина, тим вона простіше, легше інтегрується у суспільстві. А старші, вже 8-й клас — їм важкувато.
— А ще такий момент: що їм допомагає швидше адаптуватися і знайти спільну мову з однолітками з класу? Наприклад, ігрові моменти? Що можна порадити? Якісь подорожі?
— Потрібно з дітьми працювати. І з чеськими, і з українськими. Ігри, якісь проєкти, в яких діти всі разом. Це дуже круто з’єднує колективи. Дуже допомагають екскурсії, виїзди за місто, або прямо по Празі, бо вона велика, тут багато цікавого. У школі, де я працюю, це дуже часто, у нас проєкти кожний тиждень, це ніби послаблює напругу у всіх.
— Я б ще сказала, що діти усвідомлюють, що вони тут тимчасово, що вони все-таки думають, що повернуться додому, тому і не поспішають пускати тут коріння. Але, з іншого боку, чи їм цікава чеська культура, вони до неї з приязню ставляться?
— Я знаю, що більшість з тих, хто зараз вже вчиться і буде вступати в середню школу, вже розуміють, що вони тут залишаться хоча б на період навчання, тому вчать мову більше. Зараз все ж таки діти вчаться в школі і не відповідають за своє життя, за свій вибір, куди вони потім підуть. Вони ще поки в дуже сильній дитячій позиції, як в капсулі закриваються, на кшталт: «От, я ходжу до школи, щось там роблю, нормальні в мене оцінки, нормальна поведінка, що ви від мене ще хочете?» Така позиція зрозуміла, і її не можна зараз руйнувати. Це оборонна позиція. Дитина зберігає таким чином свою психіку, тому я б сказала так, що це питання довготривале. І травма війни для нашого покоління точно нова. Я б не форсувала історію з цією інтеграцією, а давала б дітям час, аби вони її спокійно пройшли.
