Новостворений Український інститут у Празі шукатиме українські сліди в Чехії

Наприкінці лютого цього року в Празі сталася важлива подія для української спільноти. Був створений і вже працює Український інститут — такий, як і Французький, Німецький та інші інститути культури іноземних країн. Про цю приємну новину засновники інституту — громадський діяч Ростислав Прокоп’юк і чеський публіцист Петр Главачек — розповіли редакторці Чеського радіо Аллі Вєтровцовій.

— Ця ідея, ідея створення Українського інституту — об’єднати навколо себе фахівців, лінгвістів, і заохочувати людей, — це, дійсно, підтримує людей. Будь ласка, поділіться деталями, пане Прокоп’юк.

— Це ідея стара як світ, і це, власне, ідея, якої нам не вистачало розвинути і реалізувати в життя, тому що я не роблю нічого нового, я продовжую традиції Українського незалежного інституту (Українського вільного університету — ред.), який вже тут був, потім згодом переїхав до Мюнхена.

— Це ми звертаємося до історії: Слов’янська бібліотека — частково вона переїхала до Мюнхена, а частково забрали до Києва, і Києво-Могилянська академія дуже радіє, що в них є оригінали листів.

— Небагато, але трошки матеріалів лишилося в архівах Слов’янської бібліотеки, багато було вивезено до Росії — що ж, мабуть, втрачено. Але я не відкриваю нічого нового, шукаю старі сліди України в Празі. Дуже великі і їх дуже багато.

— Тобто це конкретна дослідницька робота?

— Це не дослідницька, це культурно-духовна робота. Щодо дослідницької — може, колись виникне така можливість. Усі європейські країни мають свої інститути в Празі, Польський, Мадярський інститут і так далі. Єдина різниця, що в цих країнах немає війни, і вони собі можуть дозволити бути державними установами. Мій Український інститут є не державна установа, тому що розумію, що Україна не може інвестувати до цього інституту в Празі.

Петр Главачек|Фото: Kateřina Cibulka, Český rozhlas

Петр Главачек відомий у чеському суспільстві як історик, філософ та публіцист. Він також очолює відділ освіти та досліджень чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів.

Пан Главачек вважає, що створення Українського інституту в Празі було необхідним.

«Українська культура і загалом інтелектуальне життя, яке пов’язане з Україною й українцями, тут, у Празі, має велику традицію. Ця традиція вже існувала у міжвоєнний період, я маю на увазі Першу і Другу світову війну. Тут же колись був Український вільний університет. А нині, під час цієї страшної геноцидної війни Росії проти України, коли тут є багато українських митців, інтелектуалів, людей різних професій, — то де ще мав би бути такий інститут, ніж якраз у Празі? Щоб було чути про українців як про впевнену в собі й культурну націю. Я не хочу забігати наперед щодо моєї посади в цьому інституті, але в цьому новоствореному інституті беруть участь не тільки українці та українки — чехи також, це є мій випадок. Найімовірніше, я буду головою наглядової ради Українського інституту. Але я б хотів пропонувати для нього певні важливі теми, наприклад, з історії чесько-українських відносин, і звертати увагу на корені українського європеїзму і переосмислення Європи. Можливо, буду робити і менш традиційні речі, тобто більше культурних і мистецьких інтервенцій, не тільки лекції. Діяльність Українського інституту буде інша, ніж це було дотепер. Звичайно, є різні класичні культурні центри різних країн. І в статуті інституту буде записана і традиційна діяльність — така, як лекції, дебати, виставки, — але, можливо, також буде в чомусь провокативна, буде пов’язувати культуру, політику, історію, чехів, українців, та й інші народи. Прага є колоритне місто, це такий хаб, особливий центр, де поруч з українською є, наприклад, велика білоруська діаспора, а також росіяни, які не знають, що з собою робити, а дехто з них хоча й прикидається, що є за Путіна, але в дійсності трохи потерпає від синдрому великоросійського шовінізму. Український інститут би міг мати й важливу педагогічну функцію в цьому красивому місті, тобто в Златій Празі».