Перекладачка Ріта Кіндлерова готує новий переклад Оксани Забужко і досліджує українську ідентичність
Ріта Кіндлерова, відома в професійних колах як «придворна перекладачка» творів Оксани Забужко, поділилася думками про новий переклад української авторки, який пов’язаний із дослідженням самої пані Кіндлерової щодо української ідентичності. Пані Кіндлерова свого часу закінчила філологію в Масариковому університеті в Брні за спеціалізацією українська та новогрецька мови.
— Перший мій книжковий переклад — це якраз була Оксана Забужко, «Польові дослідження українського сексу». Я після 2000 року думала, що вже час показати чехам, що існує дуже якісна українська література. Я звернулась до видавчині, яка переважно видавала жінок-авторок. Їй сподобалась ця ідея. А незадовго вийшов вибір з «Легенд Львова» Юрія Винничука, потім знову Оксана Забужко — її роман «Сестро, сестро».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Який зараз стан речей? Ми знаємо, що Мірек Томек переклав «Інтернат» Сергія Жадана, ви зараз щось перекладаєте? Які новинки чекають чеських читачів?
— Новинок буде більше, від моїх колег. Я цього року працюю — це теж Забужко — над перекладом її книжкового есе «Найдовша подорож».
— Чи є якісь події літературного характеру?
— Я працюю у Слов’янській бібліотеці й підготувала лекцію про українську ідентичність, яка відбулася вперше в галереї «Рудольфінум», і мене чекає написання статті про розуміння української ідентичності. Якщо спитаєте пересічного чеха, він теж вам скаже: я не знаю, як це сказати. Але це треба для чехів і для українців — власне, усвідомити, в чому базис. Я, звичайно, це роблю через історію, культуру, літературу. Бо думаю, що це цікава штука, про яку я чеською мовою небагато чула чи читала.
— Роман Жадана «Інтернат»: в ньому мене зачепило питання вчителя, який, поки рятує племінника на Донбасі, задає це питання сам собі. Тобто як могло статися, що учні, яких він навчав в українських школах, зараз стоять на боці росіян. Історик Володимир В’ятрович на зустрічі в Празі в червні пояснював, що, можливо, було якесь недопрацювання, але що шкільні програми зараз міняються.
В одній студії з’ясувалося, що дуже багато дітей вірить у те, що комунізм не був тут таким страшним періодом. Що всі мали роботу, були забезпечені. І з цих опитувань виявилось, що це вплив їхніх прабатьків. Вдома малі діти, за ними часто наглядають прабатьки, бо батьки на роботі
— Він має рацію частково. Мій чоловік є соціолог і політолог, займається сучасним суспільством. Виявляється, що діти в школах тут, у Чехії, якщо вчать історію, то на них впливає не тільки те, що вони вчать у школі, але й їхнє домашнє середовище. Наприклад, в опитуванні в одній студії з’ясувалося, що дуже багато дітей вірить у те, що комунізм не був тут таким страшним періодом. Що всі мали роботу, були забезпечені. І з цих опитувань виявилось, що це вплив їхніх прабатьків. Вдома малі діти, за ними часто наглядають прабатьки, бо батьки на роботі. Загалом, виявилось, що є частина дітей, які народилися вже після 2000 року і вірять в щось, що вони самі не розуміють, але вірять у те, що їм розказували їхні прабатьки. Тоді це може бути, наприклад, і в Україні, це може бути вплив середовища. Більшість цього російського наративу — це, звичайно, має свій вплив, немає куди звернутись: до українських книжок, до української культури. Про це розповідає Оксана Забужко в своїй останній книжці, яку я перекладаю. Книжка називається «Найдовша подорож». Це книжка есе, дуже насичена, Оксана Забужко вже давно про це розповідає, воно притомне в інших її книжках. Але, як сама авторка пише, цю книжку вона писала передусім для західної публіки, тому що хотіла пояснити, як дійшло до того, що існує цей міф про розділену Україну, про російськомовну, україномовну, про Крим, як це сталося і як намагаються поділити і розвалити Україну. Це дуже важливі речі, думаю, що ніхто так не вміє пояснити.
