Проєкт «Україна». Українські лікарі допомагають чеським: спілкуються з пацієнтами з України і економлять час
Близько 50 українських лікарів працює в ординаціях чеських практичних лікарів завдяки так званому проєктові «Україна». Перш ніж у Чехії визнають їхню кваліфікацію, вони не можуть лікувати пацієнтів самі і виконують роль асистентів.
Оксана Денисюк — одна з цих лікарів. У розмові з кореспонденткою Чеського радіо Віталією Токарчук вона розповідає, як ведеться учасникам проєкту «Україна».
— Скільки часу ви перебуваєте в Чехії і коли скористалися проєктом «Україна»?
— Приїхала я в Чехію в березні 2022 року, а почала працювати в лікарській ординації, здається, з листопада. До того переважно вчила чеську мову, ходила на курси. Спочатку кілька місяців просто був якийсь період оговтування, намагання взагалі зрозуміти, як далі бути. І далі ходила на курси, а в кінці осені почала працювати.
— Коли ви їхали до Чехії, ви розраховували, що у вас буде можливість займатися своєю справою, чи були згодні робити все, що завгодно?
— Насправді я особливо не розраховувала на працю в медицині — я дійсно думала, що такої можливості не буде. Я думала, що доведеться працювати ким дозволять, на якійсь некваліфікованій роботі — найбільше через те, що не знала мову, не знала тутешню систему, тож воно нереально виглядало.
— Розкажіть про вашу участь у проєкті «Україна» — як ви взагалі до нього потрапили?
— Насправді потрапила абсолютно випадково. Я спілкувалася з іншими лікарями в соціальних мережах і побачила повідомлення від лікарки, яка вже працювала в цьому проєкті в ординації практичного лікаря, що вона їде з Чехії і шукає собі заміну. Я їй написала, прийшла на співбесіду — і таким чином мене взяли на роботу.
— Який ваш український досвід лікаря в Україні — скільки він тривав, у якій галузі медицини ви спеціалізуєтесь?
— Насправді це для мене одне з найнеприємніших питань, тому що фактично досвіду в мене особливого немає — я лише встигла закінчити київський медичний університет імені Богомольця: я його закінчила вже тут, перебуваючи в Чехії, онлайн. І це була найбільша причина, чому я думала, що я ніяк не зможу знайти роботу. А потім я з’ясувала, що в Чехії такого поняття, як у нас інтернатура, немає, і чеські студенти після того, як закінчують медичний виш, ідуть відразу працювати під наглядом.
Власне, я зараз лікарем і не працюю — асистентом. Я це вважаю для себе дуже доброю можливістю, тому що я отримую певний досвід і практику, хоч і не працюю лікарем, і спілкуюся з іншими лікарями. Мої співробітники — надзвичайно хороші люди, які мені постійно допомагають: якщо я задаю питання, вони завжди будуть відповідати, що дуже мені допомагає.
— Розкажіть трохи детальніше про свій досвід участі в проєкті «Україна».
— Я почала працювати в кінці осені. Звичайно, було досить непросто, тому що знання чеської ще було досить слабке, а треба було якось домовитись із лікарями, з сестричками — найголовніша була проблема в комунікації, я б сказала. Плюс праця за комп’ютером була абсолютно інша, тому що вони мають свою програму, в якій теж треба вміти працювати — тобто було досить тяжко. Далі було вже потроху чим далі, тим легше. Але й зараз досі я не можу сказати, що мені абсолютно легко зараз працювати, але вже значно легше.
— А що було найскладніше? Тому що взагалі розуміти, на що скаржиться пацієнт, коли це чеською, дуже складно? Чи не було чеських пацієнтів?
— Виключно українці. Зараз я беру виключно українських пацієнтів. Яка в цьому моя зараз функція — я з ними спілкуюсь, по суті, я збираю анамнез: запитую, на що вони скаржаться, що з ними трапилось. Далі я все це перекладаю чеською і просто описую лікареві, що сталося, які симптоми. А потім уже ми з лікарем, грубо кажучи, разом домовляємося з пацієнтом, що ми будемо робити далі, як його потрібно ще дослідити, що прописати і так далі.
— Напевно, головна проблема була з лікарем — пояснити йому чеською, що турбує пацієнта?
— Так, питання термінології перший час стояло досить гостро, і потрібно було цьому присвятити час. Дуже допомогла латина — я дуже рада, що лікарі вчать латину, багато захворювань ми називаємо латинською мовою.
— Чи нострифікували ви свій диплом?
— Так, я маю нострифікований диплом. По суті, для лікаря нострифікований диплом нічого особливо не дає. Для того, щоб лікар мав можливість повноцінно працювати в Чехії, він має зробити, крім нострифікації диплому, ще апробаційні екзамени. Власне, цим я зараз займаюся — підготовкою до апробаційних екзаменів. Ці три екзамени обов’язково має кожен іноземний лікар скласти, щоб офіційно повноцінно працювати в Чехії.
— А після цих екзаменів що відбудеться? Ви зможете самостійно працювати?
— Так, я буду прирівняна до звичайного чеського випускника медичного вишу.
— Ви плануєте після завершення війни поїхати до України чи залишитися в Чехії?
— Це, звичайно, одне з найскладніших питань, на яке в мене відповіді поки що, на жаль, немає ще. Звичайно, коли я приїхала, я не планувала лишатися в Чехії однозначно. І зараз я керуюсь принципом, що просто сидіти й нічого не робити не можна, треба чимось займатися. І поки я тут, я буду розвиватися професійно в Чехії. Як буде далі, не знаю.
— Якщо б не було проєкту «Україна», ви б спробували себе в ролі асистента лікаря чи ні? Чи, можливо, шукали б іншої долі, працювали б на інших засадах?
— Для мене ця робота була абсолютним збігом подій, щасливою нагодою. Якби так не сталося, не знаю, що б було. Найімовірніше, я б працювала десь не в медицині.
