«Русскій борщ» у Празі. Історія про заміну понять та інтерес до української їжі в Чехії сьогодні

У Чехії помітно піднявся інтерес до української страви, але раніше її важко було знайти в автентичному вигляді під автентичною назвою. Тож редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова довідувалась, чому ще недавно в Чехії борщ пропонували під назвою „ruský boršč“. Але передусім журналістка поговорила з українською біженкою, нині студенткою Готельної школи в Маріанських Лазнях, яка ділиться рецептами української кухні з чеськими одногрупницями та вчить їх готувати наші вареники.

— Владо, недавно ви робили презентацію української їжі. Що ви пропонували чеським студентам?

— Я робила презентацію про нашу традиційну їжу, там було сало, борщ, вареники. Чехам було цікаво дивитися. Я готувала, в нас є такий предмет, як vaření, де ми готуємо їжу. Я там готувала вареники та сирники разом з чехами.

— Тобто ви додали рецепт і всі разом місили тісто?

Так. Їм був цікавий процес, вони постійно питали, для чого цей інгредієнт, для чого той. Думаю, що їм сподобалося. Вчителю теж було дуже цікаво, він в мене питав, як замісити тісто на вареники, що потрібно для начинки, на якому вогні смажити сирники, великому чи маленькому.

— А борщ будете варити?

— Так, чому ні? Думаю, що чехам сподобається, а наш кухар вже пробував борщ, йому дуже сподобалось. Він спробував його у якомусь українському ресторані, він нам про це розповідав.

Чехам роками подавали борщ під назвою „ruský boršč“, але це непорозуміння вже зникає. Тим більше, що у 2022 році «Культуру приготування українського борщу» внесли до списків ЮНЕСКО як нематеріальну спадщину України. Але які події привели до появи міфічного «руского» борщу? Про це розповідає Марія Прокоп’юк, яка живе та працює туристичним гідом в Празі.

— Цікаве питання із моєю історією борщу в Чехії. Коли ми сюди приїхали 20 років тому, я вперше побачила назву російський борщ, або то був „ruský boršč“ чеською, яку я ніде не зустрічала. Ні в Києві, ні в Франківську такої назви ніде не було, бо нікому би не дійшло називати борщ російським. І я цим питанням зацікавилася, тим більше, що в рамках роботи, коли ми вже представляли українську народну меншину, ми готували кілька десятків літрів борщу на різні акції.

— Я це теж колись помітила, коли опинилася в Празі. Ruský boršč — він був кругом, по всіх буфетах, їдальнях та рестораціях, зверху ложечка сметани чи білого йогурту. Нам було не те що прикро — але все ж брови піднімалися. Якщо людина хотіла покуштувати своєї української страви, єдине, де було можна донедавна її скуштувати, — це на подіях української громади. Чи то в Празі, чи на воркшопі борщу у Градці-Кралове.

— Дуже давно в Празі існує ресторан «Дністер», де готують дуже смачний борщ. Були і такі акції діаспор, які тут представляють свої народи, і в Празі часто проходить такий фестиваль на острові Кампа. І там ми варили цей борщ. А я, власне, в той час вже знайшла книжку «Міжнародна кухня». Це мене привело до думки: як могло так статися, що борщ тут став «русскім»? Книжка видавалася ще в 1967 році, і в ній написано: український борщ. Є там і рецепт. І ви розумієте різницю: 1967 рік. А коли сюди приходять радянські війська в 68-му році — для чехів це була величезна трагедія. І з цього часу росіянам вдалася така річ: все, що було зі сходу, вони все вже називають російським, русскім.

— Просто взяти старе видання кулінарної книги і подивитися, за якою назвою фіксується назва. Чи там існує той «русскій борщ», чи є тільки український борщ.

— Борщ в цій книжці є як український, а потім є ще спеціально рецепт на щі. Тобто, із квашеної капусти. Але він вже не позначується як русскій чи совєцкій, чи який, тому що ясно, що нікому з авторів тої книжки не спало на думку позначати такий ненормальний рецепт: що, власне, є російський «борщ», і він готується з кислої капусти. Чехи мають свою дуже цікаву кулайду, так що їм це не здалося смачним. Це очевидно, читаючи, наприклад, Мілана Кундеру, який змушений був втікати із Чехії після окупації радянськими військами. Він пише в цей час в одному зі своїх есеїв, що ми є свідками того, як вимирає один невеликий народ, і це українці. Він про це пише, а потім його статтю аналізує наша Оксана Забужко. Кундера цим цікавився. Бо чехи як представники малого народу завжди такими питаннями цікавилися. І наша доля, коли ми практично розчинялися в цьому Радянському Союзі, розчинялися, тому що ми були насильно — і Голодомором, і просто — русифіковані. Не всі це помічали. Я, як людина з Західної України, це помічала, тому що ми все це зажили пізніше. Тому я і звернула увагу на цей «русскій борщ», який не завжди був смачний.

— Ми ж всі знаємо, наскільки український борщ смачний. В різних варіаціях, залежно від регіонів.

— Коли говорять: «от це є національна їжа», то я завжди кажу: в порівнянні, наприклад, між «російським» чи українським борщем, для того, щоб зварити борщ, потрібно дуже багато речей. І капуста, і буряк, і майже кожна українська господиня може мати це з якогось свого села. Тобто все це вирощується в Україні, і по всій території України можна виростити і капусту, і буряк, і картоплю, і моркву, і решту. Якщо вже говорити про «борщ русскій», то уявіть територію, де до Москви ще можна щось виростити, але далі? Татарстан, Якутія. Який може бути «русскій борщ», коли ці народи не можуть виростити ті продукти. І він ніколи не був для них рідним, бо це цівілізаційно абсолютно інші народи. Треба подивитися на карту і уявити собі, де взагалі можна виростити щось для борщу. Бо як ти у вічній мерзлоті щось виростиш?

— Я думаю, така паралель буде всім дуже зрозуміла: щодо італійської піцци та українського борщу.

— Можна й так сказати. Але так само ми розуміємо, де що можна, у якій країні виростити, і тоді це можна вважати їхньою національною стравою. Але якщо ви в тій країні не можете навіть виростити продукти для тієї страви, то як ви можете називати це?