Суїцидальні думки українських підлітків у Чехії

Продовжуємо зустрічі з психологами із некомерційної організації Agency for Migration and Adaptation AMIGA. Серед багатьох питань, які допомагають вирішити у організації українцям, — адаптація та психологічна підтримка. Розмова з психологом Алісою Фільчаковою, яка працює як з дітьми та підлітками, так і з дорослими, піде про найпоширеніші психологічні проблеми у підлітків, з якими вони стикнулися та продовжують стикатися у Чехії. 

Аліса Фільчакова|Фото: Vitalija Tokarčuk, Radio Prague International

— У якому психологічному стані перебувають українські діти в Чехії?

— Я би тут розділила дітей на дві групи. Перша: більш активні, впевнені у собі, з більш активною нервовою системою, і їм набагато легше адаптуватися. Друга група — це, навпаки, ті, в кого більш слабкий тип нервової системи: вони можуть бути меланхоліками, вони не такі впевнені у собі, їм важче взагалі адаптуватися, вони можуть бути боязливими, тривожними.

— Тут не слід говорити про те, що усім дітям зараз погано, незважаючи на те, хто вони за типом, через велику війну та всі ті страхи, які їм довелося пережити?

— Звичайно, що всім дітям важко і у них усіх взагалі є такий постійний фоновий стрес, вони перебуваюьть у стані хронічного стресу, але, знову ж таки, є діти, яким трохи легше адаптуватися, а є діти, яким важче це робити.

— На що слід звертати батькам увагу у поведінці своїх дітей, що вказує на те, що вже слід звертатися до психолога?

— По-перше, це коли зачіпається їхня емоційна сфера, тут можуть бути постійні перепади настрою, вони можуть бути роздратовані або в них підвищується сльозливість, або вони можуть злитися у якийсь момент, у який вони раніше такого не робили. В них може підвищуватися тривожність, вони можуть замикатися у собі, і тут, якщо поглянути з емоційного боку, то батьки можуть помічати, що в них з їхніми дітьми-підлітками втрачається емоційний контакт, і вони вже не так багато чого їм розповідають, вони їх нібито уникають та якось закриваються від них.

Аліса Фільчакова|Фото: Vitalija Tokarčuk, Radio Prague International

— Батьки можуть пропустити цей момент, тому що вони зараз у Чехії перебувають також у стресі і мають багато проблем, які потрібно вирішувати. Чи можете ви дати пораду: можливо, є якісь щоденні вправи чи справи, які можна робити разом для того, щоб зблизитися зі своєю дитиною і не втратити зв’язок та той час, який буде складно наздогнати?

— Так, зараз дійсно через те, що батьки думають про такий пласт виживання, як заробити грошей, щоб їм вистачило хоча б щоб вижити тут, то вони дійсно дуже виснажені, вони через це якраз можуть пропускати якісь моменти і в них може у самих просто не вистачати ні сил, ні енергії, ні часу, щоб проводити спільну діяльність зі своєю дитиною. Якраз для того, вже на консультаціях, я рекомендую вже більш якісь конкретні вправи, які вони можуть робити зі своїми дітьми та підлітками. Тут зазвичай більш індивідуальний підхід, бо різні бувають ситуації сімейні, але одна з рекомендацій — то є дуже гарна вправа «Пісковий годинник на п’ять хвилин». Можна купити звичайний пісковий годинник — це буде цікавіше, якщо дитина маленька, або можна на телефоні засікти час і, наприклад, по черзі по ці п’ять хвилин говорити. Тобто поки одна людина щось говорить, інша взагалі мовчить і нічого не каже, потім годинник міняється навпаки, і тоді вже інша людина може або розказати щось про себе, або дати якийсь відгук на те, що казала інша людина. Таким чином люди не перебивають один одного, вони якраз навчаються вислухати та прислухатись у моменті «що зі мною зараз відбувається» як з дитиною, коли моя мама щось каже, та, навпаки, «що зі мною як з мамою зараз відбувається, де я переживаю, де я тривожусь, або, може, закриваюся, коли моя дитина зараз мені тут про себе щось розказує».

— Ви зараз з підлітками ведете багато груп?

— Так, я працюю у адаптаційний школі для українців і там для дітей та підлітків веду групи, і також є в організації Amiga група для старших підлітків від 15 до 19 років, але це вже не в рамках школи, а вони самі по своїй волі приходять самі у цю групу, їх ніхто не примушує, як, наприклад, у школі.

— Узагальнити всіх дітей та їхні проблеми неможливо, тому що кожна проблема індивідуальна, але ви ж спостерігаєте, які проблеми зустрічаються у підлітків найчастіше?

— Найпоширеніша — це відсутність кола спілкування з тими людьми, з ким їм було б реально цікаво проводити час. Не просто однокласники, з якими вони на перерві кількома словами перекинулись, а реально ті, з ким їм буде цікаво проводити якісний час. Не просто кількісний, а якісний час. Якраз на цих групах якось так у психології все відбувається, що приходять саме такі учасники групи, яким цікаво один з одним, і тому вони не тільки на самій групі комунікують, але і після групи вони продовжують також зустрічатись, гуляти, проводити разом час і так далі. Також ще одна з найпопулярніших тем — це заподіяння підлітками собі пошкоджень та їхні думки про суїцид, і це наша реальність. Тут діти і підлітки можуть себе або якось шкрябати, дряпати, або, можливо, і дійсно довести справу до самих порізів. Не завжди батьки на це можуть звертати увагу, бо діти це можуть приховувати, і тоді підлітки іноді самі звертаються вже за консультацією до спеціаліста, тому що їм внутрішньо погано. Вони не знають, що з цим робити, але потім вже все одно доводиться підключати до цього і батьків. Це найпоширеніша проблема, і вона найпоширеніша як і серед українців, так і серед чехів. Я працюю з українцями, і я, звичайно, бачу, як це на українцях позначається.

— Чому не можуть українські батьки порозумітися зі своїми дітьми?

— По-перше, не вистачає часу і бракує особистої енергії взагалі. Тут важливо не просто кількісно проводити час зі своєю дитиною і поки вона поруч сидить і розказує, я як мама, наприклад, дуже втомлена, після роботи сиджу в телефоні. Це так, на жаль, не працює. Мені тоді як мамі треба зібратися зі своїми силами, десь знайти та вийняти цей останній внутрішній ресурс з себе, аби я могла все ж таки поговорити якісно та провести час зі своєю дитиною, знайти якісь спільні інтереси, теми, запровадити традиції і так далі.

— Однією з проблем у підлітків є відсутність звичного оточення. Взагалі, на вашу думку, як зараз українські діти сходяться з чеськими дітьми? Чи є проблеми?

— З того, що я бачу, чеські діти не хочуть входити з ними в дуже близькі емоційні стосунки, вони ніби залишаються на рівні знайомих, але про те, що «це моя найкраща подруга» або «це мій найкращий друг», — такого з досвіду я не відчула. Можливо, дійсно є такі діти і підлітки, але я про таке не чула.

— Чому, думаєте, так відбувається?

— Я думаю, що це все залежить від культури, принаймні я припускаю це.

— Які поради можете дати підліткам та їхнім батькам?

— Я як психолог рекомендую завжди звертатися до психолога або хоча б піти на психологічне чи подібне до психологічного групове заняття, де можна знайти своє коло спілкування і винайти знову, ніби народити знову свій внутрішній ресурс.

— До вас та ваших груп можна ще потрапити?

— Так, звичайно, група по п’ятницях проходить в «Амізі», називається вона «Ти і я» — для підлітків, група відкрита, тому на кожному занятті можна приєднатися новим учасникам. Якщо є якась внутрішня тривога і страшно туди приходити, то ви точно можете прийти і, якщо вам не сподобається, піти, але якщо вам сподобається, то ви зможете там залишитися. Також для батьків я можу запропонувати: по неділях я веду тілесно-орієнтовану терапію — це також групові заняття і група також відкрита, тобто кожної неділі можна теж приєднатися до цих груп.