Українці чеського походження вчать мову предків у Чехії

До будівлі Чеського радіо у Празі знову завітали гості — це учасники курсів чеської мови, які проходять у місті Подебради. Їхніми слухачами стали представники багатьох країн, у тому числі й України. Українці мали можливість не лише ознайомитися з робочим життям радіостанції, але і стати гостями студії української редакції. Всіх слухачів курсів об’єднує одна спільна риса: вони мають чеське коріння.

Пані Ольга Василенко приїхала на чеські курси з Києва — це друга поїздка до Чехії у її житті.

«На курси я потрапила завдяки тому, що я маю чеське коріння і маю чеські документи».

Людмила Будкова|Фото: Vitalija Tokarčuk, Radio Prague International

Пані Людмила Будкова також приїхала на курси з Києва.

«Я походжу з чеської родини, мої предки переселилися до царської Росії ще у 1869 році. Мій прапрадід приїхав туди з прадідом через те, що там була дешева земля і її можна було придбати. Вони не були бідними людьми і мешкали у чеському Гискові. Продали у Чехії усе, що мали, та поїхали до Росії ,і переконавшись у тому, що їх все влаштовує, прапрадід повернувся до Чехії за родиною. Їхали вони на підводах з Чехії та везли своє майно. Перша моя мова була чеська, але мова — то живий організм, який постійно змінюється. Я спілкувалася мовою, якою розмовляли в 1870-х роках. Мені легше читати Чапека, ніж сучасні чеські книжки».

Юлія Лисак|Фото: Vitalija Tokarčuk, Radio Prague International

Пані Юлія Лисак приїхала на курси з Вінницької області, з села Миколаївки.

«В мене мама чешка, коли вона пішла до школи, то взагалі не знала української та не розуміла дітей. В нашому селі у 1995 році був заснований фольклорно-етнографічний ансамбль „Studánka“, і чеська мова завжди в школі дітям викладалася. Займається и ансамблі більш ніж тридцять дітей, які також мають чеське коріння та спілкуються чеською і сподіваються, що поїдуть на гастролі до Чехії».

На запитання, чи не планують жінки після вивчення чеської перебратися до Чехії, яка прихистила дуже багато українських біженців, поки в Україні триває війна, жінки відповіли негативно.

Ольга Василенко|Фото: Vitalija Tokarčuk, Radio Prague International

Ольга Василенко: «В мене, на жаль, такої можливості не було, бо моя робота, яку я виконую, пов’язана з оркестром. У нас в Україні є так само «Будинок звукозапису», з яким я співпрацюю. Я шию футляри для музичних інструментів для оркестрів, тому я маю бути в Україні, їхати нікуди змоги я не мала, а крім того, під час війни я почала допомагати нашим воїнам. Це необхідність, без якої не буде перемоги, тому я лишаюся на місці і нікуди не їду, хоча дуже хотіла і мріяла».

Юлія Лисак: «Я не планувала, коли почалася війна, виїжджати, в мене троє дітей і в планах не було нікуди виїжджати і чоловіка залишати самого».

Людмила Будкова: «Ніколи не думала. Вся родина в Україні — діти, онуки. Старші працюють на підприємстві. Ніхто з родини не хоче виїжджати».

Про враження від Чеського радіо, про те, чи вперше вони у такій будівлі, розповіла Ольга Василенко: «Я ні. Для мене це рідні стіни, я була на запису, я була у концертних залах. Для мене це не вперше і просто цікаво порівняти. Приємно бачити те, що відбувається на вашій радіостанції, наше радіо не так виглядає, як ваше, рівень відрізняється».

Людмила Будкова: «Була я на запису передачі «Надвечір’я». Наш дитячий хор теж існує з 90-х років. Але ваше радіо дійсно вражає. Мені тут сподобалося».

Юлія Лисак: «Я вперше. Нічого не очікувала, але тут дуже цікаво».

Подебради, замок|Фото: Radio Prague International

Коли рідні залишилися в Україні, а в кожної слухачки курсів на телефоні встановлені застосунки, які повідомляють про необхідність сховатися в укриття через загрозу обстрілів, — чи вдалося відволіктися від українських реалій, яким був перший день на курсах чеської у Подебрадах, розповіла Ольга Василенко з Києва.

«Перший день був цікавим. Нас познайомили з викладачами, поділили по групах за рівнем знань і заняття почалися у гарному замку. Але цей день був зіпсований, бо наші телефони закричали, що почалася тривога, а під час тривоги у нас почалися бомбардування, дуже сильні. Постраждав наш рідний Київ, з якого ми є родом, і тому новини були дуже важкі, незрозумілі для нас, і ми дуже хвилювалися, як там наші рідні. Це було дуже складно — зв’язку немає, світла немає, тому ми не можемо дізнатися інформацію про них. Але коли ми вже дізналися про них пізно ввечері, то жахіття того, що ми почули, було для нас страшним, і гадаю, що перший навчальний день запам’ятався нам на все життя».