Літні майстерні у Тройському замку в Празі

Практичні поради, рекомендації, актуальні інформації, історії біженців…

Кількість біженців із України, які отримали в Чехії статус тимчасового захисту, перевищила 400 тисяч

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Нові правила медичного страхування для біженців

Кількість біженців із України, які отримали в Чехії статус тимчасового захисту, перевищила 400 тисяч. Станом на кінець дня в понеділок такі візи вже отримали 400 тисяч 402 біженці. Про це йшлося в повідомленні, опублікованому в твітері Міністерства внутрішніх справ Чехії.

При цьому міністр внутрішніх справ Віт Ракушан заявляв цього тижня, що, за оцінками, зараз у Чехії перебуває майже 300 тисяч українських біженців — інші або повернулися додому, або рушили далі до інших країн.

У Міністерстві праці та соціальних питань Чехії заявили, що роботу в цій країні знайшли понад 95 тисяч українських біженців. «При цьому йдеться переважно про давно вакантні посади», — наголосило міністерство у твітері.

Центри допомоги українським біженцям у Кутній-Горі і Градці-Кралове припинять роботу в серпні

Центр допомоги українським біженцям у місті Кутна-Гора з серпня завершує роботу, а його замінять відділення поліції у справах іноземців і управління у справах надання притулку і міграційної політики Міністерства внутрішніх справ.

Відтак за реєстрацію іноземців у Середньочеському краї відповідатимуть відділення цих служб у Кутній-Горі, Бенешові, Млада-Болеславі, Пршибрамі і Кладні; житло тим, хто його потребує, надаватиме команда Пожежно-рятувальної служби в Кладні. Із цими змінами визначився крайовий кризовий штаб Середньочеського краю.

За словами керівниці краю Петри Пецкової, до крайового центру в Кутній-Горі прибувало мало людей, і надалі не варто було тримати всю команду в одному місці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Посол України в Чехії залишає Прагу; як нострифікувати диплом

Через низьку завантаженість крайові центри в Млада-Болеславі і Пршибрамі були закриті ще раніше.

Відтак біженці з України зможуть зареєструватися у відділеннях поліції у справах іноземців і управління у справах надання притулку і міграційної політики МВС у робочий час із понеділка по четвер із 8:00 до 16:00 і в п’ятницю з 8:00 до 15:00. Вони також можуть звертатися до філій Бюро працевлаштування у згаданих містах Середньочеського краю.

Краловоградецький край хоче до середини серпня закрити Крайовий центр допомоги Україні, що працює в будівлі біля автовокзалу в Градці-Кралове. Інтерес до його послуг знизився порівняно з попередніми місяцями. Послуги для біженців будуть збережені, але вже не централізовано. Про це заявив агентству ČTK гетьман (голова краю) Мартін Червічек.

«Ми хочемо закрити крайовий центр, що в будівлі влади краю на вулиці На Окроугліку, не пізніше ніж 15 серпня. Адміністративні послуги для громадян України будуть надавати окремі відділи на своїх звичайних робочих місцях. Це буде набагато ефективніше для всіх через мале завантаження центру в порівнянні з попередніми місяцями», — сказав Червічек.

Точну дату закриття центру і місце розташування окремих робочих місць буде уточнено на основі переговорів, які мають відбутися цього тижня, додав він.

Градецький Крайовий центр допомоги Україні працює з 2 березня. Початкова безперервна робота центру була поступово скорочена через зниження інтересу. З 11 липня центр працює три дні на тиждень, до того він працював щодня.

---

Крайовий центр допомоги Україні в Усті-над-Лабем працюватиме принаймні до кінця серпня. Після цього новоприбулими біженцями могло б опікуватися безпосередньо Міністерство внутрішніх справ Чехії. Про це заявив гетьман (голова) Устецького краю Ян Шиллер.

Центр працює щодня з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 16:00. У позаробочий час, включаючи вихідні і державні свята, центр пропонує можливість надання тимчасового екстреного притулку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Центри допомоги скорочують робочий час; літні табори і курси для дітей; як влаштуватися медикам

«Біженців приїжджає все менше, тому ми вирішуємо, чи варто все ж таки тримати повний штат людей щодня в центрі. До 15 серпня оцінимо, що буде далі», — сказав голова краю.

Крайовий центр допомоги Україні в Карлових Варах працюватиме щонайменше до кінця серпня. До кінця тижня має бути вирішено, чи продовжать його діяльність і у вересні, а чи біженців із України скерують до окремих інстанцій для оформлення необхідних документів. Про це заявив журналістам гетьман (голова краю) Петр Кулганек.

«Залежно від тенденції кількості біженців, або буде збережено поточний режим, або, якщо будуть одиниці біженців на тиждень, центр допомоги припинить роботу, а їхні справи будуть оброблятися в окремих установах. Або також може бути гібридний режим, де буде одне місце, куди приходитиме людина, але представники цих установ більше не повинні будуть перебувати там, і питання будуть вирішуватися дистанційно в електронному вигляді», — сказав Кулганек.

Карловарський центр допомоги працює з початку травня у книгосховищі крайової бібліотеки по понеділках, середах і п’ятницях із 8:00 до 15:00. Прибулі в неробочий час мають можливість перечекати чи переночувати в центрі. Продовжує працювати також склад гуманітарної допомоги, який досі користується попитом.

Літні майстерні у Тройському замку в Празі

На початку липня у Празі, в Тройському замку, відкрили літні майстерні для українських дітей. Ці майстерні працюють кожного дня, крім понеділка, і працюватимуть аж до кінця серпня. Діти можуть займатися різними видами мистецтва: малювати, вирізати з картону, робити об’ємні фігури, плести з бісеру. Чудово, що увесь час у майстерні дитина може провести з батьками або самостійно. Приємним бонусом є й той факт, що не лише все необхідне для творчості надається українським дітям безплатно, але й усі витвори дитячого мистецтва можна забрати з собою. Кореспондентка Чеського радіо Вікторія Токарчук розмовляла про особливості роботи творчих майстерень із працівницею освітнього відділення Галереї міста Праги Оленою Котляренко.

https://www.ghmp.cz/wp-content/uploads/2022/03/a5_vytvarne_dilny_ukr_web_2022.pdf

— Майстерня працює кожен день, окрім понеділка, з 10-ї до 16-ї години. Тут завжди є один студент або студентка чеського вишу, і вони допомагають дітям та усім охочим робити свої вироби. Вони щось розповідають, але чеською мовою — для адаптації. Ви бачили там багато столів — на кожному якійсь певний майстерклас. Це для українців безплатно, для чехів, здається, 10 чи й 5 крон навіть.

— Чисто символічні кошти. Чи багато зараз українців приходить і відколи почалася робота саме з українськими дітьми?

— Галерея міста Праги проводила майстеркласи, ще, мабуть, із квітня, але вони проводилися раз на тиждень або на два тижні. У різних місцях у них є сім будівель, вони постійно щось проводять. Десь із початку літа.

— Як часто і коли будуть проводити ці заняття для українців?

— Кожен день, окрім понеділка, можна приходити, і час від часу бувають якісь спеціалізовані майстеркласи — або для певних груп, або для всіх.

— Яка кожного дня ситуація? Чи багато українських дітей приходить сюди?

— По буднях тут більше груп зі шкіл, бо вчителі і ті, хто відповідають за ці дитячі групи, знають, приходять. У середу, здається, було близько 50 дітей, дехто просто сидів, малював на вулиці, тому що просто не було місця. Зазвичай по вихідних більше — коли як.

— А чи можуть діти постійно приходити? Це ж не одноразова акція, що один раз прийшли і більше не приходять?

— Так, можна приходити у будь-який день, скільки завгодно. Якщо діти не ходять у якісь табори, або зараз у школах канікули, вони можуть просто хоч кожен день приходити робити, що їм завгодно, щось малювати.

— Батьки повинні бути присутні, чи повинні вони мати з собою якусь їжу?

— Батькам не обов’язково взагалі приходити, якщо діти більш-менш старшого віку, то вони спокійно взагалі самі приїжджають, вони вже знають, куди йти. Тут уже є багато насправді таких дітей, які самі приїхали, вони собі самі відпочивають, малюють. А з приводу їжі, то тут немає поруч магазинів, тому краще брати їжу з собою. Навіть якщо їсти всередині, то зазвичай дозволяють, якщо там погана погода, то взагалі не проблема. На території є багато столиків, тому можна сісти поїсти, або пікнік зробити собі.

— Це справжній клондайк для тих, хто хоче малювати, або робити щось власними руками. Це — прекрасно! Дякую вам дуже!

---

На початку місяця чеська публіка отримала можливість побачити ще один український фільм — «Клондайк» режисерки Марини Горбач. Його показали в перебігу цьогорічного міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах. Цей фільм уже отримав на початку року премію за кінорежисуру на кінофестивалі Sundance. А оповідає він про події війни на сході України і катастрофу авіарейсу MH17. Кореспондентка Чеського радіо Ольга Васінкевич узяла інтерв’ю з Мариною Горбач.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Марина_Ер_Горбач

https://uk.wikipedia.org/wiki/Клондайк_(фільм)

https://www.facebook.com/people/Klondike-Клондайк/100048752408233/

— Ви приїхали до міста Карлові Вари з фільмом, який ви знімали ще до початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Розкажіть, будь ласка, як у вас виникла ця ідея, чи припускали ви, що події відбуватимуться таким чином?

— 17 липня 2014 року сталася катастрофа МH17, у якій загинуло майже 300 людей, серед них не було ні росіян, ні українців. На той момент, коли тільки була анексія Криму і часткова окупація Донбасу, коли ми вже розуміли, що почалися воєнні дії, але вони не були названі як війна, катастрофа з загибеллю 300 іноземців здавалася для українців таким сигналом, після якого світ, міжнародна спільнота і політичні лідери запровадять санкції, якщо принаймні Росія не буде оголошена країною-терористом, то хоча б якось почнеться ця дискусія, і взагалі ця подія не залишиться без уваги, і ця війна, яка тільки починалась, дуже швидко закінчиться. Але нічого цього не сталося. І в 2016 році, коли я слідкувала за новинами, то зрозуміла, що тема ця йде з медіа, війна на кордоні називається “local conflict”, — і це спонукало мене зробити картину, яка б ставила питання міжнародному глядачеві своїм власним мистецьким шляхом, що там відбувається. Це історія про родину, про дуже простих людей, які не займаються політикою. У них є будинок, який вони намагаються полагодити. Дружина вагітна. І вони якось намагаються жити в той момент, коли сталося те, що сталося в 2014 році, — катастрофа МH17 і ще кілька трагічних подій. Ми знімали в Україні, ми не знімали на Донбасі, тому що Донбас був окупований, ми знімали в 2020 році. Ми намагалися бути максимально точними і шукали локацію, яка б відповідала селу Грабово, тому що це документальна подія. Там є такий перехід у кіно, коли ви як глядач на якусь секунду стаєте глядачем телебачення, там прямо кіно переходить у телевізор і знов у кіно. Телевізор — це дуже важливий наратив, зараз із пропагандою про це взагалі немає мови. Вперше ми показали кіно на «Санденсі» на початку цього року, для американської аудиторії це був шок-контент, що в Європі є така війна. А другий показ був зараз в «Берлінале», коли це вже була топова новина, що російські танки стоять на кордоні з Україною, але все одно багато хто не вірив, що буде повномасштабна війна, дехто вважав, що це економічна маніпуляція. Проте експерти, з якими ми спілкувалися, які допомагали в створенні кіно, говорили, що точно (війна) буде.

— А цей фільм адресований насамперед українським глядачам чи закордонним?

— Це кіно, яке отримало фінансування в Україні в системі пітчингів, окремо отримало фінансування в секції авторського кіно. Наше авторське кіно розраховано на міжнародну аудиторію, фестивальну, на “opinion leaders”, на людей, які цікавляться мистецтвом, і його основне завдання було через мистецький погляд поставити питання, що відбувається з простим місцевим населенням на кордоні України і Росії.

— Чи збільшився інтерес до українського кіно з початком масштабного вторгнення?

— Звичайно, по-перше, прийшло багато благодійних акцій, завдяки яким люди, які турбувалися за Україну, приходили, дивилися кіно і жертвували на допомогу. Це був певний маркетинговий шлях, як і залучити глядача, і зробити корисну справу. Ми вийшли в прокат у Бразилії в травні, мені здається, що ніхто з українськими фільмами ще не виходив у повноцінний прокат у Бразилії. І ми ще вийдемо в багатьох країнах. Мені здається, що багато чого залежить від фільму, і ми коли робили «Клондайк», розуміли, що війна — це не приваблива тема. Вона не кличе людей «прийдіть мене подивіться». Це має бути перш за все якийсь мистецький погляд, щоб зацікавити цільову аудиторію, власне, кіноманів, а вже потім говорити про війну і про те, що нас хвилює. У нас було так: ми розуміли, що це challenge — говорити про війну після коронавірусу.

— Ви живете в Туреччині. Якимось чином Туреччина відображається у ваших фільмах?

— Це країна-продюсер. Якщо говорити про мову чи героїв — ні. Але я ще знімаю фільми в Туреччині, тому це копродукція з Туреччиною. Вони дуже щасливі, що в них є таке кіно, вони ним дуже пишаються. Ми його показуємо всім можливим “decision makers”, які вирішують питання по Україні. Це дуже сильний емоційний комунікатор, навіть для політиків.

— Як вас сприймають у Туреччині — як українську режисерку?

— У Туреччині мене сприймають як українську режисерку, яка живе в Туреччині, знімає в Україні і в Туреччині. В мене є квартира в Києві, в наш час ти можеш принаймні спробувати жити там і там, і якщо ти культурно не відрізаєш себе, а я ніколи не відрізала себе від України, ти можеш працювати. В мене це вже другий фільм, який знятий в Україні. Я себе відчуваю частиною культурного community. Мій досвід проживання в Туреччині і розуміння місцевого менталітету, мені здається, трошки допоміг із розумінням міжнародної аудиторії. Це дуже важливо, коли режисер не концентрований (лише) на власній аудиторії й не думає, що всі все знають про Україну, тому що я якраз комунікую з тими позиціями, які я точно знаю, що люди не розуміють. І це було викликом — поміняти комунікацію «чому не виїжджають із Донбасу?», на те, «чому там стріляють?». Змінити поняття нормальності. Тому що в нормальному європейському розумінні, навіть турецькому, якщо там стріляють, люди повинні виїхати, і нібито закінчиться проблема. Але проблема — чому там стріляють!