Під одним дахом: жити за кордоном разом з батьками чи окремо?

Спільне проживання батьків та дітей — для багатьох вимушений крок через високу вартість житла у Чехії. Які є плюси у спільному проживанні з близькими родичами за кордоном, а які є мінуси? Про це розповіли дві героїні нашої статті.

Жити разом, великою родиною — звична картина для мігрантів за кордоном. Коли не маєш свого куточка і орендувати житло самотужки надто дорого, то доводиться заручитися підтримкою найближчих. Разом вигідніше винаймати дах над головою, вирішувати побутові справи й виховувати дітей та онуків і допомагати родичам похилого віку.

Тетяна Шерстюк|Фото: Архів Тетяни Шерстюк

Тетяна Шерстюк приїхала на початку повномасштабного вторгнення до дочки у Прагу. Вона розповіла, що спільне проживання не завжди є комфортним для неї.

«Декілька поколінь гуртуються під одним дахом, бо разом легше. Хтось один більш забезпечений і «тягне» житло. Інші можуть допомагати іншим чином, наприклад — купити продукти, закрити побутові питання. Всі ми були забезпечені в Україні, а тут маленька квартира: хтось хоче співати, а у когось поганий настрій, депресія, якісь особисті проблеми. У кожної людини має бути на себе кілька метрів квадратних. А вдома у мене була трикімнатна квартира. Це не моя квартира, і власники навіть не дозволяють цвяха забити та картину повісити. З житлом у Празі велика проблема, і плата за квартиру росте, тож не так легко щось змінити в цьому плані».

Така взаємна підтримка, яка на початку повномасштабної війни стала порятунком, потім може бути обернутися складним випробуванням для стосунків з рідними людьми. Адже в Україні родини звикли жити окремо, а тут у Чехії спільне проживання майже гарантовано передбачає побутові конфлікти, які можуть завершитися зіпсованими стосунками. За суперечками у родині можуть ховатися не лише зовнішні фактори, але і внутрішні переживання та невирішені душевні проблеми. Еміграція внаслідок війни — це травма, про яку не всі наважуються говорити уголос, каже Тетяна.

«Це травма для всіх — і старших, і молодших. Діти є діти, для них це новий досвід, який вони напрацьовують. А коли ти старша людина зі своїм вже баченням, досвідом, — у нас свій вже менталітет. Ми з донькою жили в різних країнах і дуже любимо один одного, але це важко — жити знову разом. Буває, вона хоче спати, а мені треба було о 4-й вставати і на роботу іти. Це побутові речі. Але і тут важко бути спокійним, бо ми все втратили, ми почали нове життя, ми не спокійні. Багато людей повернулося в Україну через ці побутові проблеми».

Анастасія|Фото: Iryna Shvedyk, Radio Prague International

Як не впасти в залежність і не дратуватись на рідних, проживаючи разом, знає Анастасія. Дівчині зараз 26 років. Незважаючи на молодий вік, українка має власний творчий проєкт, який реалізує у Празі, тож через таку активну діяльність Анастасії зручно жити з мамою та бабусею. У такому тісному сусідстві з близькими людьми вона бачить лише плюси.

«Я проживаю з мамою, з молодшим братом та бабусею. Скажу, що живеться мені весело, з мамою жити подобається. Поки я не маю власної сім’ї, то це економить мій час, і я можу прийти відпочити, а мама приготує вечерю. Єдина проблема — це шум і галас. Коли всі збираються на кухні, то стає голосно, а я люблю тишу. Вранці мама йде на роботу, брат у школу, а я і бабуся залишаємося вдома і я цей час присвячую собі, бо працюю після обіду. Звісно, хочеться жити самостійно, але квартири у Празі дорогі. І я рахую плюси: порошок в хаті є, продукти є, а бабуся ще й може наліпити вареників, смажить пиріжки і сніданок мені приготує. Я бачу тільки плюси зараз. Я знаю, що настане час і всі ми роз’їдемося, але хай у нас будуть ці спогади, як ми прожили ці три, чотири роки разом і в нас було все. Так, ми іноді сваримося, але все одно намагаємося знаходити компроміс».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Вимушене сусідство: як жити під одним дахом з батьками за кордоном? Поради психолога

Усі українські родини у Чехії різні. В одних сім’ях хтось із членів сім’ї більше працює, а інші займаються побутом. В інших родинах є діти-школярі або студенти, які наразі активно навчаються, розвивають свої навички та вчать мову. Але усім їм потрібна взаємодопомога й підтримка. Молоді люди, як правило, швидше вчаться і більше працюють, вони можуть допомогти родичам старшого віку вирішити питання, пов’язані з документами, відвідинами держустанов, або домовитися про зустріч з лікарем. Натомість старші члени родини можуть вирішувати побутові питання, пов’язані з закупівлею продуктів, приготуванням їжі та доглядом за дітьми. Головне — вміти домовлятися, приймати допомогу і обов’язково бути вдячними один одному за турботу.