Повертатися чи залишатися? Біженці діляться думками, психолог пояснює аргументи

Повернутися з Чехії в Україну в найближчі два роки планують лише 37% українських біженців. Це дані дослідження, яке провела восени минулого року чеська агенція PAQ Research. Які причини впливають на рішення повернутися чи залишитися?

У 2022 році про намір повернутися додому ближчим часом заявляли 54 відсотки опитаних українських біженців. Рівно через рік показник впав на 17 відсотків, відповідно зросла кількість українців, які хочуть залишитися жити у Чехії. На ці показники найбільше впливає вік, працевлаштування та знання чеської мови.

Анжела з міста Хмельницького живе у Празі разом з двома дошкільнятами від початку повномасштабної війни Росії проти України. Вона каже: наразі всі зусилля спрямовує на те, щоб адаптуватися у цій країні та залишитися тут назавжди, адже розуміє, що це питання щастя та безпеки для дітей.

«Я вже тут адаптувалася і не хочу повертатися додому. Тут садочок, робота, вже звикла до всього. Вдома небезпечно з дітьми. Війна закінчиться, але перший час ще буде небезпечно там жити».

Частка біженців, які хочуть залишитися в Чехії, згідно з дослідженнями агенції PAQ Research, зросла до 58%. Закріпитися в Чехії найчастіше хочуть молоді українці у віковій групі до 29 років — серед них частка охочих залишитись склала 65%, тоді як у віковій групі понад 50 років таких було близько 40%. Крім того, впливає і фактор, чи є куди повертатися. За майже два роки повномасштабної війни Росія знищила тисячі будинків та осель українців.

Катерина Стойко з Одеси каже, що перші півтора року ледь не щодня планувала повернутися додому, та зараз зрозуміла, що того життя, у яке вона весь час хотіла повернутися з маленькою дочкою, вже нема.

«Якщо ми тут заново починаємо життя, то який буде сенс повертатися у життя, якого вже нема. По суті, повернувшись, доведеться знову починати все заново. Якщо ми тут освоїмось і життя піде нормально, то будемо залишатися тут».

Впливає і наявність роботи. Серед працевлаштованих у Чехії планують залишитись 64% респондентів проти 49% тих, хто не працює в країні. Натомість повернутися додому найчастіше хочуть біженці з низьким знанням чеської мови. Найчастіше це матері з дітьми, яким потрібно заробляти на їжу, винаймати квартиру, доглядати за дітьми та вчити нову мову одночасно.

Тетяна з Кривого Рогу пояснює: маючи двох дочок, шести та восьми років, не може присвятити весь час вивченню чеської, тому чимшвидше хоче повернутися додому.

«Щоб працювати на посаді, яку я мала в Україні, потрібно добре говорити чеською. У мене ось вони на лікарняному були, то одна, то друга. Не можу йти на роботу, не виходить, справді. Хочу додому. Щойно закінчиться війна, зразу повернемось додому. Гарно подивитись, походити, але жити у чужій країні важко. Ми ж не на заробітки приїхали, щоб безперестанку працювати, хочеться і з дітьми бути, і уроки вчити».

Також повернутися додому хочуть ті, хто в Україні мав високу посаду або хороший дохід. Адже у новій країні, щоб повернутися до звичного рівня життя, потрібно досконало володіти чеською мовою та знову вкладати багато грошей та часу у розвиток справи.

Олена з Нікополя в Україні мала власний бізнес з дорогим обладнанням для виготовлення напівфабрикатів, власне житло та розуміння законодавства. Тут, каже вона, її не тримає нічого, крім дітей, які вже адаптувалися та хочуть здобути вищу освіту.

«Діти у мене закінчують дев’ятий клас і будуть вступати скоро у старшу школу. Діти вже не хочуть повертатися. Вони хочуть здобути європейську освіту. А от я під сумнівом. Найімовірніше, що ні. Ще рік побуду і хочу повернутись додому».

Аргументи за і проти

Анна Катрук, психолог проєкту психологічної допомоги українським біженцям у Празі, пояснює: на те, щоб залишитись у Чехії, найбільше впливає низка факторів, які найчастіше озвучують біженці:

  • Немає куди вертатися: дім зруйнований або на окупованій території;
  • Немає до кого вертатися — розлучення, зрада, конфлікти, загибель близьких.
  • Відчуття небезпеки, бо навіть коли війна завершиться, у багатьох є страх, бо країна-агресор залишається поруч;
  • Відчуття втрати, суму, пограбованого життя.

Натомість на те, щоб повернутися в Україну, попри небезпеку, впливають зовсім інші чинники, каже Анна Катрук.

«Часто на консультаціях я чую вираз: «Там мій дім». Від буквального розуміння: будинок, квартира, мої речі — «Чому я маю тут когось просити чи тяжко заробляти знову, коли у мене все є?» — до символічного розуміння дому: моя країна, моя земля. По-друге, це свої люди, стосунки. Наступне — це розуміння, що там не так страшно. Люди, які регулярно їздили, вже не мають такого страху. Вони побачили, що і в Україні, попри війну, можна жити. Також впливає бажання бути своїм, бути корисним. Бажання волонтерити, допомагати, або йти на фронт. Також важливий фактор — це неможливість облаштувати гідне життя за кордоном. Крім того, є небажання змін. Коли не хочеться або немає ресурсу вчити мову та впускати в себе культуру країни, де доводиться перебувати».

Психолог додає, що у кожного свої причини ухвалювати те чи інше рішення, але дуже часто воно неусвідомлене. Тож вона радить бути у першу чергу чесним із собою та шукати безпечний простір, де можна дослідити себе та знайти однодумців.