Український спів в Усті-над-Лабем
Вона співала для президентів і високих закордонних гостей. Її голосом захоплюються поважні критики і викладачі вокалу. Родом із Донецька, співачка Анастасія Ревякіна останні роки жила в Києві, де викладала дітям естрадний спів. Та у розмірене життя увірвалась повномасштабна війна. Під обстрілами жінка із двома молодшими дітьми вирвалась в евакуацію і вже рік мешкає в чеському місті Усті-над-Лабем. Не виживає, а живе повноцінним життям і допомагає іншим.
Устецьким парком лунає український спів. На смартфоні ми переглядаємо кліп, що дивом зберігся у нетрях соціальних мереж. На ньому моя співрозмовниця Анастасія Ревякіна співає свою пісню «Ой, ніченька». Жінка згадує перші кроки у музиці в Донецьку, як відмовилась навчатись у відомого російського викладача. І про те, як Анастасія, естрадна співачка за фахом, закохалась у народний спів й декілька років була часткою славетного хору імені Григорія Верьовки.
«Співала я з самого дитинства. Це мене завжди захоплювало. Українські пісні ліричні, надзвичайні журливі, викликають багато емоцій».
Під спів птахів у парку легкий сум за минулим швидко переростає у важкі спогади про торішні події: як під обстрілами вивозила дітей із Києва, буквально на одній нозі простояла кілька годин в евакуаційному потязі до Львова, як бігла-бігла і бігла, втікала від війни, поки не опинилась в Усті-над-Лабем.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Було дуже важко морально і психологічно, признається Анастасія Ревякіна.
«Надзвичайно страшно було. Надзвичайно. Звуки цих сирен — вони ще дуже довго сиділи в голові, і кожен такий різкий звук викликав в мені божевільний страх. Виїзд із Києва був дуже драматичний: Коли ми їхали вулицями, де вже відбувалися вуличні бої з диверсійними групами, і коли ми бачили розстріляний автобус, обгорілих людей».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Трохи перепочивши, привітна і енергійна Анастасія зібрала навколо себе українців, закоханих у народні пісні. Першим з’явився гурток для дітей. І вже за пару місяців маленька капела співала на українських святах і концертах.
«Починалося все з елементарних занять з дітьми, які жили в гуртожитку. Ми займаємося вже майже рік. Вони нарешті адаптувалися, і отой стрес вже позаду».
Спів виявився дуже терапевтичним зняттям для уражених війною дітей, тож ініціативу підтримали чеські громадські організації. Гуртку надали місце для репетицій, сформувалась жіноча капела, і нарешті в колективу з’явилась назва — «Доля». Це доля зібрала нас всіх тут, у Чехії, каже Анастасія.
«Веселі пісні — коли вони їх співають, вони починають пританцьовувати. Їх буквально розпирає від якогось щастя, від якоїсь радості. Бачити їхні емоції — це для мене дуже важливо».
Весь час у вимушеній еміграції Анастасія Ревякіна не припиняє викладати вокал у Київській дитячій школі мистецтв №5. Поки що заняття продовжуються онлайн. Та, незважаючи на постійні обстріли Києва, вона не дозволила собі пропустити випускний своїх талановитих учнів. До того ж серед випускників була і її дочка Злата. Хтозна: можливо, як мама і старша сестра, вона стане професійною співачкою. Адже життя триває!
