Бізнес без капіталу: українець спробував 30 бізнес-напрямів у Чехії. Що спрацювало?

Валерій Бондарчук

За два роки в Чехії він спробував себе більш ніж у 30 бізнес-напрямах. Спрацювали лише чотири. Український бізнесмен Валерій Бондарчук з 2020 року жив та будував свій бізнес в Словаччині, обставини змусили його переїхати до Чехії.

Його завзятість вражає — не маючи жодного контакту і не знаючи жодної людини в компанії Alza, він домігся того, що підписав з компанією контракт. Запустив чотири бізнеси, один з яких — проєкт Stars Market, який рекламує компанії в цікавий спосіб, демонструючи рекламу на спеціальних моніторах у таксі. Створення ж самої реклами займає п’ять хвилин.

— Наскільки вам було зручно і комфортно будувати бізнес тут, в Чехії?

— Проблема. Відверто скажу, це найбільша проблема, з якою я стикаюся, і вона полягає в тому, що ми приїздимо в Європу зі своїми звичками ведення бізнесу, а вони тут абсолютно не працюють.

Найбільший дисонанс відбувався, коли я домовлявся з людьми, бив по руках, вкладав кошти, а мені через якийсь час казали: вибачте, ми передумали. Для мене це було найбільшим здивуванням: як можна передумати, якщо ти вже про щось домовився. Точно можу сказати впевнено одне: на нашу людину тут взагалі не реагують, і з нашим співвітчизником мають справу в останню чергу.

— Скільки бізнес-напрямків до цього моменту ви спробували? 

— Приблизно, це 30 напрямків бізнесу, можливо, більше — це місяці часу, витрачених на кожен із напрямків, витрачені кошти, тому що кожен бізнес потрібно спробувати. І поки ти не спробуєш, ти не зможеш зрозуміти і зібрати хоч якусь статистику для себе. Були такі проєкти, які ми закривали з причини того, що вони не давали тієї рентабельності, яку ми від них очікували. Мені простіше витратити невеликі кошти, провести тест і зрозуміти — хочу я цим займатися чи ні. 30 напрямків бізнесу мною було промоніторено, на даний час працює чотири. Це ті, які дійсно працюють.

— А можна дізнатись, що це за напрямки?

— Один з таких напрямків — монітори. Це перспективний напрямок, який я для себе особисто формую, і я зроблю так, щоб у Празі була тисяча моніторів, які будуть стояти в машинах-таксі. Тисяча моніторів — це мільйон 200 тисяч пасажиропотік платоспроможних пасажирів, які будуть їздити в наших автомобілях. Ми повністю бачимо цю статистику, ми бачимо, коли люди дивляться наші ролики, і розумію, що цей напрямок перспективний і я займаюся ним в першу чергу для себе.

— Ви сказали про те, що не хочуть з українцями розмовляти. Хто найбільше перешкоджає на шляху українського бізнесу тут, у Чехії?

—  Перше — ми тут чужинці. Тому це невід’ємна складова, і зрозуміло, що якщо буде вибір співпраці між чехом і чехом, то вибір буде на їхній стороні, не на нашій.

— Навіть якщо в українця будуть кращі пропозиції?

— Абсолютно в будь-якому. Тому це найбільша проблема, з якою доводиться стикатися. Ви повинні розуміти: на нас тут дивляться «як на циган», я це формулювання не один раз чув. На думку чехів, українці танцюють народні танці в бізнесі.

— Поясніть.

— Наша людина приходить, обіцяє, а потім не бере слухавку, наприклад. Приходить, бере на себе відповідальність, а потім зникає. І ось оця репутаційна складова загалом склалась у цілому в країні.

— Поділіться досвідом співпраці з українцями? Чи берете ви зараз на роботу? Можливо, у вас є відкриті вакансії?

— Найперша відкрита позиція на станції технічного обслуговування автомобілів. У нас є шість робочих місць для автослюсарів – це такі важливі робочі позиції, на які нам складно знайти надійних людей. Якщо є люди, яких цікавить робота, то, зрозуміло, вони можуть прийти на нашу станцію технічного обслуговування і завжди тут заробляти гроші.

— Які умови?

— 50 на 50 від виробленого. Податки всі платяться, людина оформлена — всі умови. Будучи в Європі, я зрозумів, що бізнес повинен мати в собі якомога менше людей. Навантаження податкове і зарплата з’їдають велику частину доходу компанії. І робота саме з людьми теж дуже виснажлива. Тому напрямки, з якими я намагаюсь працювати, мають якомога менше персоналу, для того, щоб його було легше обслуговувати. Наприклад, я працюю з досить потужною компанією Marlenka. Я восьмий дистриб’ютор «Марленки» в Чехії. Два роки я домовлявся: їздив на завод, переконував в своїй відповідальності і врешті-решт отримав дистрибуцію. Зараз я продаю «Марленку» через вендингові апарати, які ми розставляємо в Празі — зазвичай ви звикли бачити каву, водичку в таких апаратах. Технологічно це нові апарати, вони вже йдуть з холодильними установками, є прогресивними, з технічним обслуговуванням. Ми все бачимо віддалено. І там немає людей. Якраз цей бізнес мене і влаштовує, тому що там немає персоналу. Я не переживаю, що завтра хтось захворіє, не вийде. Все працює само по собі.

— А ви не переживаєте за те, що, знаєте, як в Україні, хтось розіб’є скло чи зіпсує автомат?

— З цим все спокійно. Вдома я б за це хвилювався. Тут за два роки таких проблем жодного разу не було.

— Чому дистрибуція «Марленки», а не українських виробників?

— А ви що думаєте, я не спробував? Я спробував абсолютно все. Повірте, це не цікаво. Український продукт не знають.

— Але українців в Чехії дуже багато.

— Мені підстроїти ринок під те, що я привезу, буде складніше, ніж потік вибудовуванного ринку пропустити через себе. Я спробував багато торгових марок, вони здебільшого були вінницькі, і вони тут не працюють із багатьох причин — велика ціна, або велике розмитнення, або довго їде. В будь-якому разі важко побудувати бізнес на торгових марках, які ми привезли з України. Тому ми вирішили звернутися до найбільш популярної торгової марки Чехії. Ми знайшли підхід до власника і переконали його в тому, що цей напрямок і наш підхід буде перспективним, в першу чергу для заводу. «Марленку» знають всі туристи, абсолютно всі чехи, хто сюди приїздить, тому це перспективно.

— Я зрозуміла, що, будуючи бізнес, ви орієнтуєтесь в першу чергу на чехів, а не на українців?

—  Давайте я вам поясню, чому я взагалі не орієнтуюсь на українців зараз. Є маркетплейс Аlza — можете уявити, я зробив все, щоб отримати дистрибуцію цієї платформи для того, щоб весь цей товар продавати в Україні. А це більш ніж 500 тисяч найменувань товару.

— Але ціни в них вищі, ніж в Україні?

— Якщо в цілому брати, вони не вищі. І тут справа навіть не в цінах, а в самому підході до того, як ми це сформували. Я побачив, що на ринку України є проблема в першу чергу з технікою, і її так чи інакше везуть з Європи. На той час, натрапивши на інформацію про те, що нелегально в Україну завозиться близько 8 мільярдів неоподатковуваних товарів — автомобілями, бусами і всім, чим завгодно, і цього товару взагалі не видно, але він так чи інакше заходить кожного року в Україну, — я загадався над питанням: як зробити так, щоб цей потік пустити через себе. І в один момент я просто зрозумів, яким чином можна це сформувати. Я довго ходив в офіс Аlza, в мене не було жодного контакту, просто, дізнавшись, де їхній офіс, я приходив в офіс і сидів під входом тижнями.

— Тижнями?

— Десь три тижні я на це витратив.

— З ранку до вечора?

— Зранку до обіду приблизно. Через деякий час, на третій-четвертий день, я вже потрапив на поверх, побачив, як пройти через КПП. Десь на п’ятий-шостий день з’ясував, де хто сидить, в яких кабінетах, а там три поверхи. Я приходив, просто пив каву. На третьому поверсі офісу в них кафе досить велике, цікаве. Можна було загубитися в тому середовищі, бо офіс налічує 600 співробітників. Десь на третій тиждень я побачив менеджера, який якраз займається напрямком міжнародних відносин і співпраці, не знаючи нікого, нічого абсолютно.

— І навіть не знаючи мови?

— Нічого абсолютно не знаючи. Це такий мій агресивний підхід. Що я зробив: через три тижні підійшов на інформацію, кажу: «Доброго дня! Мені потрібен Петр …», не буду називати прізвище. І його просто викликали до мене. Я йому розповів про свою ідею. Він мені сказав: «Добре, давай через тиждень про це поговоримо». Я зробив вигляд, що я не зрозумів його, і прийшов наступного дня. Це було дуже-дуже нахабно. Через місяць я вже зустрівся з керуючим Alza в Чехії. На зустрічі були перекладачі, юристи і всі, всі, всі. Я запропонував їм підхід, якого раніше не було. Це було пов’язано з тим, що в Празі відкрили перше відділення «Нової пошти», а в Україні я раніше співпрацював з нею і технічно розумію, як вона працює. Я розумів, що якщо в мене буде контракт від такої потужної компанії, як Alza, мені легше буде співпрацювати з «Новою поштою». Переконавши Alza, підписав з ними контракт, я пообіцяв, що створю аналогічний маркетплейс і всі їхні товари покажу у себе та буду продавати в Україні через доставку «Нової пошти». Але на той час контракту з Новою поштою ще не було. Я просто розумів, що це можливо. Вони мені повірили, підписали контракт про співпрацю. Наступного місяця я напрацював контакти по «Новій пошті», бо мені потрібні були такі самі партнери.

Через місяць я зустрівся з власником «Нової пошти» в Празі — Клімов приїздив сюди і особисто мені підписав контракт. Я не вклав туди ніяких коштів на той час, але я отримав два контракти від суперпотужних мільярдних компаній, а я був посередині цим місточком, який повинен був це все сформувати. Витративши на це приблизно рік часу. Я спробував працювати з цим продуктом, але знову виникла проблема в Україні, тому що, по-перше, купівельна спроможність була не такою високою, як ми очікували, тому що ми всі розуміємо, що відбувається в Україні. І другим основним фактором став митний податок, який знизили з 150 євро до 40. Я просто зрозумів, що якщо я вже перебуваю тут, в Чехії, якщо в цій країні бачу себе в перспективі і будую бізнеси, то мені потрібно в першу чергу посилатися на той ринок, який є тут. Тому що кожен із нас приїздить, відкриває кафе і за пів року його закриває, бо ринок не готовий до нашого підходу. Потрібно підлаштовуватись під те, що є тут.

— Ви, до речі, мені казали, що спробували відкривати кав’ярні, і цей бізнес не пішов. Але є приклади українців, в яких виходить. Чому в когось з кав’ярнями виходить, а в когось — ні?

— Винятки точно є. Не можна казати, що щось може не працювати. Чому є винятки? Зрозуміло, що якщо подивитися в цілому на бізнес, то в кожній ніші є люди, які мають прибуток так чи інакше. Якщо говорити за кав’ярні, в моєму розумінні, в першу чергу, це місце її розташування. І друге — це креативність. Креативності теж не вистачає підприємцям.

— На вашу думку, який капітал повинен бути в людини, щоб розпочати в Чехії бізнес та здорової нахабності, як у вас, і авантюризму?

— Без «нахабності» не працює абсолютно нічого. Якщо я буду писати листи, а я їх написав тисячі, то це нікуди не піде. А коли ти приходиш і дивишся людині в очі, їй вже просто немає куди дітися. І коли тобі прямо кажуть: «Ні, вибачте, ми не будемо співпрацювати», то це легше, ніж очікувати місяцями. Стосовно суми, то рівно стільки, скільки потрібно для того, щоб прийти до результату.

— Так скільки грошей у кишені українця, який хоче відкрити бізнес, має бути і скільки у середньому потрібно часу для того, щоб він запрацював?

— Все дуже відносно. Не можна сказати, що якщо людина приїде в Чехію і буде мати в кишені 300 тисяч євро, то буде їй щастя. Ні. Якщо говорити про капітал в цілому — так, він потрібен, і людина повинна бути готова до того, що потрібно спробувати 5 напрямків, і, можливо, один спрацює. От на цей розрахунок повинен бути капітал. Я зустрічав багато випадків, коли наші люди, ризикуючи на останні кошти, відкривали, наприклад, магазин «Вацак», чи якийсь інший з дистрибуції, не розуміючи, з чим мають справу, і сиділи в тому магазині, заробляючи тисячу євро, тільки через те, що вклали останні свої 25 тисяч доларів, і нічого з цим не можуть зробити, працюючи там самі — це вже проблема, з якої важко вийти. Потрібно розраховувати бізнес так, щоб якщо ти його закриєш, це не вплинуло на твоє життя.

— Розкажіть про найбільший обман, з яким ви стикнулися, перебуваючи в Чехії?

— Якщо не в бізнесі, то 6,5 тисячі євро людина в мене взяла за документи, які повинна була зробити, і на цьому все закінчилося.

— Це українці?

— Звісно.

— Не маючи грошей, можна розпочинати бізнес?

— Потрібно! Потрібно розпочинати бізнес. Я ніколи не починав свій бізнес з капіталами, у мене їх ніколи не було. Я з простої родини — тато зварювальник, мама домогосподарка — от і все. Тому з певністю говорю: капіталу не потрібно для того, щоб почати бізнес. Потрібна в першу чергу впевненість. Потрібен професійний аналіз того напрямку.

— А ідея?

— Звісно, ідея важлива. Але сама ідея нічого не коштує, тому що вона не перевірена ні часом, ні практикою. Але якщо у вас є ідея і у вас немає капіталу, носіть цю ідею в собі. Не відпускайте, фокусуйтеся на ній. І з часом ви побачите, як вона сама себе вирішить.

— Мені здається, що ідея без дії — це фантазія.

— Це фантазія. Але дивіться, я свою фантазію три тижні висидів в офісі.

— Правильно, потрібна дія.

— Так. Дійте, і ви завжди знайдете рішення, якщо будете фокусуватися на ідеї.