Торгівля бідністю. Українські біженці в пастці чеських агентств працевлаштування
Ліжко в кімнаті на вісім осіб — навіть таке житло декому з українських біженців вдається отримати лише за умови, що він влаштувався працювати через конкретне агентство працевлаштування. Нерідко агентство є й власником гуртожитку і саме вирішує, скільки вираховувати із зарплати пожильця за користування ліжком. Антисанітарія, відсутність особистого простору, випадки насильства…
Так змальовує журналістка інтернет-видання Investigace.cz Крістіна Вайнбендер дані з її розслідування, в якому вона з’ясувала, як чеські агентства працевлаштування користуються безвихідним становищем українців, які змушені погоджуватися на посередництво, занижену оплату праці й погане житло.
— «Війна і праця» (War and Labour) — так називається європейський проєкт, присвячений експлуатації українських біженців, у межах якого ви підготували серію з трьох статей. На що орієнтований цей проєкт?
— Це міжнародний проєкт, який ми створили з колегами з Німеччини, Литви й Польщі. Нашою ідеєю було показати, чи влилися через два роки після початку повномасштабної війни українські біженці в європейський ринок праці. Важливо сказати, що Європейський союз, країни Європи намагалися полегшити біженцям отримання роботи й облаштування в цільових країнах. Але, ще лише починаючи наш проєкт, на підставі наявних даних і статистики ми знали, що в тих країнах, які ми хотіли дослідити, інтеграція не була настільки успішною, якою ми її уявляли на початку повномасштабної війни, коли біженцям дозволили працевлаштуватися без оформлення дозволу на працю.
— Адже біженців зрівняли у правах із місцевими працівниками?
Кожен другий український біженець працевлаштований не безпосередньо, а через посередницьке агентство
— З одного боку, можна так сказати. Але з іншого, якщо поглянути на практику, то ми побачимо, що система експлуатації українських працівників існувала ще за багато років до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. І коли до Європи прибули потоки біженців, на них тут чекали не компанії, готові їх з розкритими обіймами прийняти і працевлаштувати, а численні агентства працевлаштування і посередники, які вже мали в цих країнах свої мережі і які були готові до приходу великої кількості дешевої й достатньо безправної робочої сили. Це стосується як Чехії, так і Польщі, Литви і Німеччини. Якщо ми подивимося чеську статистику, то виявиться, що мінімально кожен третій біженець працює через агентство працевлаштування (дані 2023 року — ред.). І це ми говоримо лише про офіційні агентства, які мають дозвіл. Можна згадати і про нелегальні, яких теж дуже багато. Тож навіть соціальні працівники вважають, що принаймні кожен другий український біженець працює не безпосередньо, а через посередницьке агентство.
— Чому діяльність таких агентств є проблемною? В чому полягає темна сторона «бізнесу на українцях»?
Вибратися з мережі посередників і потрапити безпосередньо до працедавця неможливо
— Темна сторона — у тому, що саме в агентствах працевлаштування відбувається велика кількість правопорушень і порушень прав працівників. Часто люди отримують мінімальну зарплату або навіть незаконно низькі суми, нижчі за мінімальну оплату праці. Наприклад, наші партнери в Німеччині з’ясували, що агентства посилають українських біженців із Литви до Німеччини, але оплачують їхню працю за мінімальною заробітною платою Литви, яка набагато нижча за німецьку.
— І різницю залишають собі?
— Звичайно.
— А підприємствам, які наймають людей через такі агентства, це також вигідно? Як ця схема працює?
— Якась частина агентств працевлаштування працює саме за такою схемою. Вони можуть запропонувати компаніям занижені ціни на робочу силу, бо українським біженцям не потрібно оплачувати понаднормову роботу, лікарняні. Велика кількість біженців не знає своїх прав, а навіть якщо й знають, часто вони не мають вибору, тому що вибратися з мережі посередників і потрапити безпосередньо до працедавця практично неможливо. Це невигідно самому працедавцю, тому що він не хоче нести відповідальність за цю людину. Припустімо, це склад, де нерегулярні обсяги роботи, — там більше роботи під час свят, наприклад, на Різдво, а менше в січні. Це сезонна робота, яка, проте, може тривати роками.
— Отже, така компанія не робить за працівників пенсійні відрахування, не оплачує медичне страхування? Соціальний захист там узагалі не фігурує?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Він фігурує таким чином, що агентства працевлаштування наймають українських біженців собі — ті начебто працюють на них. Такі агентства мають дозвіл на посередницькі послуги, і вони укладають договір із кінцевою фірмою, яка власне й надає роботу. Але за документами біженець працює не в цій фірмі, а в агентстві працевлаштування. І якщо з цією людиною щось стається, то більша частка відповідальності лягає саме на агентство, а не на фірму-роботодавця. І якщо сьогодні такій компанії потрібні 500 осіб, а завтра лише дві, то завдяки послугам агентства працевлаштування вона може собі це дозволити. А якби там були штатні співробітники, їм все одно щось довелося б платити — незалежно від того, чи є робота, чи ні.
— Тобто в разі відпустки чи лікарняного вся відповідальність лежить на агентстві, яке ці зобов’язання не виконує?
— Часто не виконує чи намагається виконувати їх меншою мірою, щоб заощадити і залишити собі різницю між тим, що отримує від фірми, і тим, що виплачує біженцям. Часто ці виплати неможливо простежити, бо вони видають гроші готівкою, просто «у конверті», і не сплачують податки відповідно до реальних зарплат. Усі агентства, діяльність яких ми розслідували, працювали з мінімальною заробітною платою, хоча насправді вона такою не була. Тут програє і держава, яка не отримує належних податків, і біженці, які не мають належного соціального захисту, і їхнє майбутнє в Чехії стає непевним, бо їхні довгострокові візи будуть значною мірою залежати від їхніх контрактів і працевлаштування.
— Чому українці звертаються до цих агентств? Це неможливість зв’язатися безпосередньо з роботодавцем? Чи вони звикли, як то кажуть, звертатися «до своїх», бо часто цими агентствами керують російськомовні й українськомовні?
Власники агентств працевлаштування часто є й власниками гуртожитків
— Обидва припущення вірні. Звичайно, українцям легше спілкуватися з тими, хто розмовляє їхньою мовою, знає їхню ментальність, їхні очікування від роботи, з тими, хто бував в Україні. Проте на підставі нашого розслідування і мого розслідування, яке я здійснила два роки тому, можна сказати, що часто біженець не має можливості вийти безпосередньо на працедавця — ті відсилають їх назад до агентств працевлаштування і не хочуть набирати безпосередньо. Ми довго спілкуємося з біженцями, які не перший рік шукають роботу, але, як уже було сказано, такі компанії, як склади, магазини, не готові наймати таку кількість людей у штат — для них зручніше працювати через агентства. Тому часто люди не мають іншої можливості, окрім як працювати через посередника.
Третю обставину ми з’ясували, побувавши у Плзені, де є багато заводів. Власники агентств працевлаштування часто там є й власниками гуртожитків. А через те, що зараз на ринку нерухомості великий дефіцит житла, яке пропонується в оренду, а до того ж українцям квартири винаймають неохоче, то не можна сказати, що біженці мають особливий вибір, де їм жити. Так що їм доводиться працювати з агентствами працевлаштування, бо це одна з небагатьох можливостей, як отримати стабільне житло.
— Виходить замкнене коло. У своїй статті про гуртожитки Плзені ви пишете: «Одне ліжко на п’яти квадратних метрах за 6000 крон (250 євро) на місяць. Ще тисяча крон за постільну білизну, а також плата за інтернет, прання, сушіння й приготування їжі. На додаток до цього постійне стеження з боку роботодавця, відсутність особистого простору». І так далі. До того ж у 13 з 70 перевірених гуртожитків були виявлено миші, таргани, щури і блощиці. Тобто люди живуть в умовах, у яких, мабуть, жили робітники ХІХ століття, та ще й платять за це гроші, на які, мабуть, можна орендувати квартиру?
— У Плзені — так, можна. Ми підрахували, що за 25 тисяч крон — це витрати на гуртожиток для сім’ї з двох дорослих і двох дітей, які за це отримують просто чотири ліжка і до того ж не можуть користуватися ними вдень, — у Плзені можна орендувати не просто трикімнатну, а просто розкішну квартиру. Проблема в тому, що українцям часто квартири просто не винаймають, а крім того, вони не можуть внести необхідну передоплату. Тобто якщо людина не має потрібного грошового запасу, вона опиняється на гачку а цього гуртожитку. А через те, що гуртожиток належить роботодавцю, той сам призначає ціну оренди. Деякі біженці думають, що живуть у гуртожитках безплатно, з доброї волі їхнього роботодавця. Але при цьому вони отримують зарплату вдвічі нижчу.
— Вони просто не усвідомлюють, що у них вираховують гроші із зарплати?
Якщо гуртожитки закриються, біженці можуть стати просто безпритульними
— Так, із них автоматично знімають ці гроші. При цьому будь-яке дрібне порушення або не дуже добрі стосунки з комендантом можуть обернутися тим, що ціна за житло може підвищитися, а якщо добрі стосунки, то знизитися. Тобто плата призначається незрозумілим, непрозорим чином. Найжахливіше, що, отримуючи зарплату за біженців від фірми-роботодавця, агентство може вирішувати, скільки цього місяця людина заплатить за гуртожиток. І людям не залишається нічого іншого, крім погоджуватися на будь-яку суму. Часто вони отримують зарплату в конверті, в договорі вказано не їхню реальну зарплату, а лише мінімальну. Тобто навіть якщо вони звернуться зі скаргою до трудової інспекції, їм буде дуже важко довести, що їх дурять.
— Ви казали: державі невигідно, що податкові відрахування за цих людей виявляються набагато нижчими, ніж могли б бути. Але поки що, як я розумію, держава в цю схему ніяк не втручається?
У дітей немає власних ліжок — їм доводиться спати разом із батьками
— По-перше, це дуже складна ситуація, складна схема, існування якої важко довести. По-друге, що робити з цими людьми? Ми обговорювали це із соціальними працівниками — вони, з одного боку, усвідомлюють, які в біженців жахливі умови житла і роботи, але з іншого, вони щиро боялися, що ці гуртожитки закриються, і тоді біженці можуть стати просто безпритульними. Частина гуртожитків вважається житлом для тих, кому надали притулок (azylové bydlení), і ці заклади отримують від держави дотації. При цьому в таких гуртожитках спостерігається антисанітарія, щури, комахи. І найжахливіше, за словами соціальних працівників, що цих гуртожитків недостатньо, а самі чиновники не ходять туди з перевірками — подивитися, яка реальність, які умови. А там живуть і сім’ї з маленькими дітьми. Таке житло вважається тимчасовим, але часто люди залишаються там надовго, тому що часто їм просто нема куди йти.
— Тобто це житло рівня хостелу, де чужі один одному люди сплять в одному приміщенні?
— Так, це так. Соціальні працівники нам розповідали, що в таких гуртожитках часто стається сексуальне насильство, домашнє насильство. Ліжка там стоять практично поруч. Ми дослідили ситуацію в одному з гуртожитків, який належав агентству працевлаштування, — там умови були набагато кращими, бо це була нова будівля. Проте діти там не мали права на окреме ліжко. Тобто за людину віком до 18 років батьки платили половину суми оренди ліжка, але вони мали спати в одному ліжку з батьками. Чи можна, припустімо, про 15-річного говорити, що це дитина, і чи поміститься вона в одне з батьками ліжко?
Крім того, як я вже казала, у приміщенні може стояти і вісім ліжок, і на кількох квадратних метрах мешкає кілька родин. Або навіть не родин — там можуть перебувати чоловіки-робітники і водночас жінки. Часто, за словами соціальних працівників, там стається якийсь різновид насильства, але соціальні працівники не здатні вирішити цю проблему, бо не можуть запропонувати біженцям альтернативу, бо людей просто нема куди переміщати.
— Але хоча б санітарно-гігієнічна служба може вимагати від власника вивести щурів і блощиць, забезпечувати чистоту?
У гуртожитках і хостелах можна зустріти представників ромської меншини і чехів із соціально слабкої групи, які теж опинилися в мережах «торговців бідністю»
— Я побувала на семінарі, присвяченому гуртожиткам у Плзені. Там було багато соціальних працівників, представників місцевої поліції, бюро працевлаштування, і саме такі питання там і звучали: «Як гуртожитки взагалі отримують дозвіл на те, щоб селити в таких умовах людей, тим більше маленьких дітей?» Відповіді не було знайдено. Очевидно, що в цих гуртожитках відбуваються якісь перевірки — інакше оформити документи неможливо. Але ніхто не знав відповіді на питання, чому проблемою поганих умов там не займаються відповідні органи. Можливо, річ у тому, що у Плзені є величезний дефіцит житла. Щоб змінити ситуацію, потрібен бюджет, якого немає, і немає бажання інвестувати в тимчасове житло.
— Ця проблема з’явилася відразу після того, як у березні 2022 року в Чехію линув потік біженців. Спочатку чеське суспільство відчувало великий ентузіазм — людей охоче розселяли. Та умови постійно ставали все суворішими. Проте минуло вже два роки, а проблему так і не вирішено. Держава не розраховувала, що про біженців доведеться дбати так довго? Чи чекають, що війна закінчиться і біженці повернуться на батьківщину?
— Важливо сказати, що ця ситуація стосується не лише соціально слабкого прошарку українських біженців, а й місцевих. У гуртожитках та хостелах ми можемо зустріти і представників ромської меншини, і чехів із соціально слабкої групи — напівбезхатченків, які теж опинилися в мережах «торговців бідністю». Вони теж не можуть вирватися із цього середовища, там виростають їхні діти. Звичайно, є біженці з високою кваліфікацією, які мають відповідну роботу й зарплату, але є й ті, які просто влилися в соціально слабку масу.
Зі статті Крістіни Вайнбендер: «Те, що ви опинилися в місті з великою кількістю українських біженців і агентств працевлаштування, видно на автовокзалі Плзені з першого погляду. Усередині й навколо вокзальної зали — кілька рекламних плакатів із пропозиціями роботи від агентств працевлаштування, усі вони українською мовою».
— Отже, з приходом біженців просто в Чехії побільшало бідних?
— Так, так і є. Це велика проблема, тому що серед таких біженців є і діти, і люди похилого віку. І ця проблема зростає, бо ми не знаємо, коли закінчиться війна. Боюся, в майбутньому це може призвести до великого фінансового колапсу у сфері соціальної служби, бо тих, кому потрібна допомога, буде набагато більше.
— Влітку 2023 року було ухвалено чергові поправки до пакету законів про тимчасовий захист для українців, так званого Lex Ukrajina. У чому вони полягали і як вплинули на становище біженців?
— Ці поправки внесли величезні зміни у виділення державних дотацій і субсидій. Раніше особі, яка надавала біженцеві житло, виплачувалася так звана солідарна допомога. При цьому таку допомогу отримували і власники гуртожитків. Цікаво, що в день набуття чинності поправкою з плзеньських гуртожитків за документами знялися з реєстрації кілька тисяч біженців. Зважаючи на все, ці люди нікуди не поділися — вони продовжували там жити. Ми маємо теорію, яку поділяють і соціальні працівники. Вона полягає в тому, що власники гуртожитків просто отримували допомогу за біженців, про що їхні мешканці навіть не знали, і ще й самі платили за житло. Тепер, згідно з поправкою до «закону про українців», подавати заявку на отримання допомоги мають самі біженці. Тож власникам гуртожитків більше не вигідно дурити цих людей і надто складно оформлювати за них субсидії. А люди, що формально виписалися, залишилися в тих же гуртожитках.
— Ви їздили до Плзені? Спостерігали ситуацію на місці?
— За останні пів року в Плзені я була багато разів. Історія почалася з того, що ми зв’язалися з кількома людьми, які працювали в агентстві працевлаштування, якому належав гуртожиток. До нас звернувся колишній комендант гуртожитку, якому не заплатили зарплату. Нам пощастило — завдяки ньому нам до рук потрапило багато матеріалу. Комендант детально описав нам схеми, про які ми говорили, — яким чином відбувається оплата, як на пожильців накладають штрафи. Наприклад, якщо приходить борг за воду — перерахунок за попередній рік, — то агентство працевлаштування просто вирішує, що за минулорічну перевитрату заплатять люди, які живуть там зараз, і автоматично знімають із них ці гроші — люди отримують нижчу зарплату.
— Ви побували всередині гуртожитків?
— Ні, всередині ми не були, бо це дуже складно. Ми розмовляли із соціальними працівниками, які намагаються туди потрапити, що не завжди вдається. Соціальний працівник не має права увійти навіть до гуртожитку, який підтримується державою. Єдина можливість потрапити всередину — потоваришувати з комендантом або налагодити стосунки з власником, щоб запропонувати мешканцям свої послуги. У велике число гуртожитків просто не впускають. Соціальним працівникам кажуть: «Це приватна власність, ви не можете сюди увійти, а наші мешканці не потребують ваших послуг». І зробити з цим нічого не можна, навіть якщо там мешкають діти.
— Вам вдалося поговорити з кимось із біженців?
— Усі наші респонденти були біженцями. Їхні історії в чомусь різні, але багато в чому схожі. Усі вони після початку війни опинилися в Європі, і їм потрібна була робота. Один із респондентів в Україні був інженером ракетних двигунів, але працював на фабриці у Плзені різноробом.
— Ви згадали, що в цих гуртожитках у таких тяжких умовах живуть сім’ї з маленькими дітьми, які там виростають. Два роки — тривалий термін. Це вже просто «діти підземелля». Вони ходять до школи?
— Ми говорили з низкою організацій, і відповідь була завжди одна: «Ми не знаємо, скільки дітей у цих гуртожитках, чи ходять вони до школи, який їхній вік, чи є у них медичне обслуговування». Це величезна проблема, масштаб якої важко уявити.
Зі статті Крістіни Вайнбендер: «Згідно з минулорічним аналізом, складеним для Міністерства праці і соціальних питань, на кінець 2023 року чверть усіх агентств працевлаштування, що діють у Чехії, працювали в Плзені й околицях. Загалом у 570 агентствах цього регіону працевлаштовано 20 тисяч іноземців».
