Як розмовляти з дитиною про війну

Актуальна інформація, поради, новини, цікаві сюжети та інтерв’ю з співвідчизниками.

Труднощі, які спіткали українських дітей, через вимушене біженство

«Що далі?», «Як ми житимемо?», «Що буде з моїм навчанням» та – головне - «Коли повернемось додому?». Всі ці питання турбують наших дітей через сім місяців життя у безпеці за кордоном, - говорять психологи. Неможливість прогнозувати життя викликає не менший стрес, ніж вибухи. Які труднощі спіткали українських дітей через вимушене біженство і як розмовляти з дитиною про війну, - про це журналістка Олена Горячева говорила з дитячим психологом з міста Теплиці Іриною Горгол.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Українці можуть отримати додаткову допомогу

Психологічний стан дитини залежить від віку та від того, що їй довелося пережити. Чи ховалася від обстрілів у підвалі, чи відчувала страх, голод і холод. Кого з рідних і друзів залишила вдома. Чим менше дитина, тим менш травматично вона сприймає прояви війни. Реагує малеча по-різному, - розказує дитячий психолог Ірина Горгол.

«Кто-то плачет. Боится. + 01:23 эти звуки: салюты, шум трамвая. Детки вздаргивают. Либо серены сейчас возобновили и в Чехии последнее время. Первый день месяца сирена. Боятся, пугаются. Кто-то не спит. Некоторые дети, мы наблюдаем, начинает энорез».

Діти, які переїхали за кордон у перші місяці російської агресії, в переважній більшості вже у порядку. Але через сім місяців війни і життя на чужині старші діти, підлітки і молодь, почали замислюватись про майбутнє, - говорить психолог. Війна зламала їх плани на життя і змусила їх робити те, чого вони й не планували.

« Многие вот начало взрослой жизни начинали учиться в університетах, появилась первая любовь. Они были вынуждены переехать в совершенно в другое место оставив там самое красивое, самое лучшее начало своей жизни. Они не знают, что их ждет. Они не знают, как долго они будут в Чехии. Нужен им чешский, не нужен. Учить - не учить. Дружить – не дружить. Любить – не любить».

Ірина Горгол радить розмовляти про війну, обговорювати з дитиною всі її страхи, побоювання і проблеми. У жодному разі не робити вигляд, що все гаразд, все нормально і нічого страшного не відбувається. По-перше, діти все одно знайдуть інформацію, але вже не довірятимуть батькам. А по-друге, вони добре відчувають стан рідних людей, їх напругу, тривогу, нервування.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Українські підлітки в Чехії почуваються самотньо

« Отвечать на вопросы детей тоже. Если что-то произошло, кто-то там погиб или разрушился дом, тоже об этом говорить. + Дозированно. Говорить правду. И, конечно, всегда говорить оптимистично. Самое главное в таких ситуациях – что делать. Да, сейчас ситуация неизвестна. Но мы не будем сидеть на диване. Идем на прогулки, гуляем, ходим в кино, читаем. Проживаем эту жизнь здесь и сейчас. Делаем максимально для себя полезного.

Ефективний антидепрессант – допомога іншим. Старші діти, підлітки і молодь можуть долучитись до волонтерства. Добровільна допомога навіть на фізіологічному рівні викликає сплеск позитивних емоцій, додає сенс життю.

Святкування Дня захисників та захисниць у Іглаві

В Їглаві українські волонтери спільно з місцевою громадською організацією «F Point» провели святкування Дня захисників та захисниць та Покрови.

Як визнають організатори, навколо заходу точились дискусії, а чи на часі він. Розповідає волонтерка Олена Пилипенко:

«Метою заходу є підтримка українців в Чехії та на передовій. У нас були сумніви, чи треба нам свято, чи треба вітати захисників та захисниць, бо зараз дуже важкий етап на фронті. Але після певних обстрілів, зокрема, Запоріжжя, отримала інформацією від хлопців, що вони стали ще більш зарядженими, що не треба сліз, що вони хочуть бачити нас в безпеці, що те, що роблять – недаремно. Найголовніше – підтримати наших захисників. Ми побачили, що люди, які тут перебувають, дуже переживають, коли йдуть обстріли їхніх будинків. І цей захід підтримає їх тут – за 1000 кілометрів».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Чехи куплять танк для України

При організації святкування волонтери намагались врахувати зацікавленість людей різного віку: для малечі організували майстер-клас з малювання, для дорослих – виступ місцевого українсько-чеського хору, талановитої молоді, частування кулішем.

Родзинкою заходу стало продовження відомого флешмобу з проведення референдуму про поверення Краловця до Чеської республіки, а також про приєднання Зеленого клину – території Приамур’я, куди переселяли українців за часі Російської Імперії, власне до України.

Чому варто проводити і долучатися до святкування, навіть у емоційно складні періоди, говорять харків’янка Ганна Сухоребра та Надія Орсагош із Закарпаття:

«А ще це дуже важливо ще й тому, що ми маємо змогу почути рідне слово, знову  нагадати, що триває війна, що наша допомога навіть тут дуже потрібна. Ці свята, коли ми їх проводимо, це допомога нашим захисникам, через те, що, наприклад, коли я надсилаю  батькові, друзям, братові відео, де ми співаємо, де збираємось разом, вони зараз пишуть; «дякую». Бо навіть сидячі в окопі відчувають як дома.

Це для мене цей захід є можливістю подякувати  захисникам та захисницям. І це місце – є частинкою України в Чехії, яка дуже потрібна»

Організувати такий захід, навіть, якщо ви не проживаєте у великому місті, досить легко. Практичні поради дає Олена Пилипенко.

«Насправді легко організувати заходи, коли є люди, які мають зв’язок з якоюсь творчою діяльністю. Є готові номери, танці, пісні. Якщо дати оголошення, що готується свято, що за бажанням ви можете долучитися, взяти участь, якось розрадити нас, то люди відгукуються. З радістю! Коли є такі етапи, то легко зібрати все до купи і написати сценарій».

Український письменник Володимир Рафеєнко зустрівся з чеськими студентами в Празі

Український письменник Володимир Рафеєнко є родом з міста Донецьк, у 14му році виїхав до Києва, після 24го лютого цього року пережив російську окупацію під Бородянкою. Нещодавно він побував у Празі та   зустрівся з чеськими гімназистами. Редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова дізнавалась, як сприйняли роман письменника «Довгі часи» в Чехії та що цікавить чеських студентів щодо ситуації в Україні.

«Я був змушений покинути місто, тому що завжди притримувався проукраїнських поглядів. Росія загалом пропагувала початок цієї війни як акт захисту російськомовного населення України. То я раптом відчув себе причиною цієї війни. Тобто, вони прийшли захищати мене, а мене не треба було захищати. У свої 45 років я розмовляв, писав виключно російською. Ну ясно, що я читав Жадана і Забужко і Андруховича, це було єдине поле культури».

Ви публікувалися на той час?

«Я вже на той час мав дві міжнародні премії в Москві, так звана руська премія, що надавалась російськомовним письменникам, що не є громадянами Росії. Я публікувався в найавторитетніших часописах Москви, це «Знамя» і «Новий Мір».

Тобто, з того часу ви там і не були.

«Жодного разу я не був в Донецьку. Паралельно я собі поставив завдання: вивчити українську мову. За кілька років я написав перший роман українською. Наразі опублікований Гарвардським університетом, «Мондегрін. Пісні про смерть і любов».  Другий роман, «Довгі часи», отримав Вишеградську премію. В 2019 році цей роман вийшов чеською мовою».

Голова Асоціації україністів у Чехії, Тереза Хланьова, яка була у складі відбіркової комісії номінантів премії «Вишеград», створеної для письменників східної Європи, переклала роман Володимира Рафеєнко «Довгі часи». Як сприйняли роман чеські читачі?

«Ми намагалися також наблизити реалії життя східної України, тому що, звичайно, ту книгу чехам було важко зрозуміти. Там доводиться осмислювати cучасні реалії, українські та російські реалії, радянські реалії, різні коди культури. А це може бути цікавим для чеха, який завдяки цим явищам раптом входить до іншого світу. Ми, чехи, скоріше, знаємо Західну Україну, схід України довго залишався невідомим».

Свій наступний роман «Мондегрін» Рафеєнко створив вже українською мовою, він теж отримав чисельні відгуки, тому що «Мондегрін» вже переклали різними мовами.

«Сподіваюсь, що в цьому році я підпишу договір з празьким театром на постановку моєї п´єси. П´єса називається «Мобільні хвилі буття».

Тобто, співпраця вже налагоджена. І наступне питання: ви читали тут лекції?

«Тут була зустріч в гімназії, в Празі. Хороші діти, 17-18 років. В основному це були чехи. Багато питань ставили, було видно, що це для них на слуху тема, але вони не орієнтуються і що це для них було цікаво».

Які з питань, що вони вам задавали, врізалися вам у пам’ять?

«Їх цікавить, як чехи допомагають Україні відносно інших країн. Їх цікавить сучасна ситуація загалом. Навіть питали про Кримський міст, чи це чросійські чи українські  спецслужби. Питали про мову, моє бачення української мови, наскільки вона потрібна, всім вона потрібна чи не всім. Це мовне питання ми змушені були піднімати доволі детально».

---

Міжнародний трибунал для злочину агресії проти України

У Загребі спікер Палати депутатів Чехії Маркета Пекарова-Адамова закликала створити міжнародний трибунал для злочину агресії росії  проти України. Це вона зробила на парламентському саміті Міжнародної Кримської платформи. За її словами, винні мають бути покарані, а президент росії володимир путін і його соратники мають бути притягнуті до відповідальності. Якщо це не вдасться, це буде важким ударом по міжнародному порядку, заснованому на цінностях. Кримська платформа спрямована на відновлення територіальної цілісності України та припинення окупації півострова, який росія анексувала з порушенням міжнародного права у 2014 році.

У Чехії надають допомогу пораненим українським військовим

Міністерство оборони може надати допомогу 35 пораненим українським військовим у своїх шпиталях, наразі військові лікарі пролікували дев’ятьох бійців. Про це повідомила сторона захисту на своєму сайті www.army.cz  Україна найбільше зацікавлена в хірургічній або ортопедичній допомозі. Від лютого шість українських військових пройшли лікування в Центральному військовому шпиталі в Празі, троє – у військовому шпиталі в Оломоуці. За словами міністерства, інтерес до охорони здоров'я з української сторони залишається величезним і в рази перевищує можливості закладів.

Центральний військовий шпиталь у Празі може виділити два хірургічні та два ортопедичні ліжка для українських військових, робота ортопедичного відділення обмежена наслідками недавньої пожежі. Військовий шпиталь в Оломоуці може забезпечити чотири ліжка для пацієнтів з пораненнями кінцівок, три ліжка для подальшої інтенсивної терапії та три для реабілітації.

У військовому шпиталі у  Брно є п’ять ліжок для загальної хірургії та три ортопедичні ліжка, які вже доступні. За даними міністерства, згідно з контрактом від початку лютого нинішнього року, солдатів має відбирати військовий лікар, але він не може потрапити на територію іноземної держави у якій йде війна. Тому чеський військовий аташе в Україні передає медичні висновки чеським лікарям, і вони відбирають конкретних пацієнтів.

Україна найбільше зацікавлена в допомозі у сфері хірургічно-ортопедичної, ортопедичної або подальшої реабілітації бійців, які вже прооперовані в Україні.

Українську комедію  «Я працюю на цвинтарі» презентували у Празі

У празькому Cinestar Anděl за особистої участі актора Віталія Салія творці презентували український фільм «Я працюю на цвинтарі». Чорна комедія створена за історіями та реальними переживаннями сценариста Павла Бєлянського, який працював на цвинтарі. Показ картини у кінотеатрах розпочнеться 27 жовтня. Головний герой історії, Саша, працює на київському кладовищі, але йому не подобаються люди, яких йому доводиться зустрічати щодня. Незважаючи на свою делікатну професію, він не може подолати свій сарказм. Клієнтів у його сфері не бракує, та ще й грошей там багато, про що добре знає банда мафіозі, яка намагається захопити кладовище. Попри все тридцятип'ятирічний Саша знову намагається знайти шлях до людей і знову знайти мотивацію до життя.

Сценарист Бєлянський разом з акторами Олексієм Тритенко та Андрієм Фединчиком зараз на передовій. Інші актори та знімальна група задіяні в батальйоні ДФТГ «Київ», у патрульній поліції Києва або в громадських організаціях, які постачають армію продуктами та медикаментами. Двоє учасників знімальної групи – електрик і освітлювач – загинули, захищаючи Україну на фронті. Попри війну, яка триває в Україні, у кінотеатрах фільм переглянули понад 25 тисяч глядачів.